Quantcast
Channel: Блоґ Артема Бебика
Viewing all 68 articles
Browse latest View live

Тестове привітання

$
0
0
Перший пост.
Треба ж відтестити систему якось.
І вступне слово, звісно ж.
***

Одразу попереджаю - не читайте цей блоґ. Оскільки 95% людей належать до категорії особин з шаблонним сприйняттям, то, наймовірніше, моя писанина вам не сподобається. Ні, не подумайте, що я намагаюся вивищитися, удати з себе елітку (тим паче я за егалітаризм). Просто я тут відриватимуся, намагатимусь розважитися - тож не хочу навіяти дискомфорт серйозним стереотипам деякихбільшості людей. Утім, я в жодному разі не забороняю переглядання й коментування мого блоґу - навіть навпаки. Адже, як казала одна видатна людина: "Міжна, єслі абіріжна".

Азірів
Цитати великих людей.

Тематика буде різна - від банальних сміхуйочків (передусім власного виготовлення) до проблем екзистенціальної філософії, від графоманських висерів обколотого анашею мозку до хлипких потуг пізнати сутність порожнечі; псевдофілософські есе, нігілістична проза, постмодерністська поезія, невдалі переклади, несмішний постгумор - все, як у людей. У будь-якому разі моє ілюзорне "я" наразі так планує - а воно завжди вміло на словах бути Левком Дебелим.

Пора вже вилазити з контактівських підписок і твітера та срати ширше. Гадки не маю, скільки в мережі україномовних блоґів, але мій буде одним з них.

Хіпстер

***

Антижарти: мистецтво постгумору

$
0
0
Останнім часом гуморвтрачає для мене гострий смак. Навіть сарказм, навіть найпекельніша чорнуха вже не викликають особливого захоплення.

Без перебільшення я дуже зрадів, коли наштовхнувся на ідею постгумора - такого собі гумора без/проти гумору, де смішна частина замінена на передбачувану та нормальну для реального життя. Парадоксально, але саме ці антисміхуйочки - найкумедніше, з чим я стикався останнім часом. Якщо бути до кінця відвертим, постгумор викликає в мене божевільний регіт (що, либонь, дивно, бо це ж АНТИжарти).


Постгумор
Еге ж, саме такий регіт.

Тож я підхопив ідею та вирішив розвинути концепцію. Я недавно вже постив пару антижартів власного виробництвавласної переробки на своїй стіні вконтакті, нижче разом з ними подаю ще більше прикладів постгумору українською.


***

У далекі-далекі часи у Львові в трамвай забігає дід у вишиванці з автоматом і питає:
- Котра година?
Негр, який сидів поруч, встає та чистою українською каже:
- Пiв на другу!
Дід йому:
- Дякую!


***

Побили єврея в автобусі. Крім потерпілого, взяли ще двох, що били: військового та п'яницю якогось. Запитують у відділку, як усе відбулося. Єврей:
- Стою. Нікого не чіпаю. Раптом військовий кидається на мене, починає бити, а слідом і п'яниця.
Запитують військового:
- За що?
- Стою. Нікого не чіпаю. Раптом єврей наступає на ногу і не сходить з неї. Я про себе: "Даю йому хвилину. Не злізе - поб'ю!" Звірився по годиннику. Хвилина минула. Він не сходить. Я почав його бити.
Запитують п'яницю:
- Ну, цей зрозуміло, за що бив. Ти ж, паразите, чого поліз?
П'яниця:
- Не пам'ятаю, я п'яний був.


***

Дружина:
- Я не зрозуміла, чому шкарпетки по всій квартирі розкидані?!
Чоловік:
- Я неакуратний, вибач.


***

- Послала свого за картоплею, а його збила машина.
- Жах! І що ти тепер будеш робити?
- Хоронити.


***

Два гуцули на протилежних полонинах. Один кричить другому:
- Іване, ти чув, шо москалі в космос полетіли?
- Шо, всі?
- Та нє, тільки один.
- Ясно.


***

Іде заняття в школі. Учитель:
- Хто вважає себе дурнем, підведіться.
Через кілька хвилин підводиться Вовочка:
- Вибачте, можна вийти?


***

- Ти знаєш чому дівчат з маленькими цицьками називають чарівницями?
- Ні...
- От і я не чув, щоб їх так називали.


***

- Скільки молдаван потрібно, щоб закрутити лампочку?
- Один.


***

Їде гуцул на автівці, на повній швидкості. Дивиться - даішник стоїть. Не гальмує, думає, а не гріх, як зіб'ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- Поховайте, вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.
- Та чо' ж нє, поховаю, синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
- Слава Йсу.
Дід обертається:
- Слава навіки!
- А шо, діду, закопали того?
- Та закопав..
- Та як закопали, як во він лежит.
- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара' закопаю.
Гуцул подякував і пішов.
У ДАІ б'ють тривогу:
- Шо ета такоє! Дє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно - тільки на цвинтарі лямпа хитається, і чути, як гробар лопатою цьвохкає.
Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі.
Підходить до гробаря та каже:
- Ізвінітє, а шо ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається:
- Працюю.


***

Ішов ведмідь по лісу. Бачить - машина горить. Злякався та втік.


***

Сидить чоловік вдома. Дзвінок у двеpі. Відчиняє – на поpозі жид стоїть:
- Пґ'обачте, це не ви витягли вчоґ'а з ями євґ'ейского хлопчика?
- Hy, я.
- Дякую.


***


Вовочка говорить мамі:
- Мам, сьогодні директор запитував чи одна я дитина в сім'ї?
- І що ти сказав?
- Що я один.
- А він?
- Дякую за інформацію.

***

Сидить хлопчик на травичці, грає в машинку. Як раптом у машинки колеса відвалилися. Хлопчик сидить плаче. Повз проходив наркоман, почув плач хлопчика, підійшов і запитав:
- Ти чого плачеш?
- Я колеса втратив!
- Ну, ходімо зі мною, я тобі свої дам.
- Ні, мені мама сказала на травичці сидіти!
- Вибач за турбування.

***

- Тітка Галя вже йде. Що треба сказати, синку?
- Не знаю.
- А що я завжди кажу?
- До побачення.

***

Попереджаючи коментаторів, що критикуватимуть вищенаведені антижарти за несмішність - вони аж ніяк не мають бути смішними.

Якщо ж комусь постгумордо смаку - пишіть у коментах, буде ще.


Більше антижартів та про постгумор можна прочитати тут:
Свіжі антижарти. Агумористичний постгумор
Антижарти. Постгумор. Частина 3
Що таке постгумор? Що таке антижарти? Відповідь є

Постмодерністські уроки

$
0
0
Ще давненько я почав вести такий собі творчий проектик, де постив наркоманську афористику власного виготовлення. Для цього створив паблік "Постмодерністські уроки" вконтактіта й викладав собі т.зв. "уроки" вперемішку з різним контентом (т.зв. "приклади"). Але проект ширшає (на даний момент уже 115 уроків), а  кількість підписників росте - тож вирішив викласти все в одному пості.


Постмодерністські уроки
Отака хуйня, малята.

Якщо побачите більше 115 уроків, не дивуйтеся - я час од часу оновлюватиму та доповнюватиму вміст.

***

Постмодерністські уроки


Урок №1. Не розповсюджуй порожні чутки - нав'язуй образ.

Урок №2. Ліпіть себе - обхитруйте систему.

Урок №3. Дорога - дорога знахідка.

Урок №4. Мене вже поховали, тому я не боюся (обволочений).

Урок №5. Чоловіки намагаються стати найкращими, а жінки шукають найкращих чоловіків, щоб стати найкращими.

Урок №6. Учіться в свого організму: викреслюйте колишніх коханих з життя так само, як кишечник позбавляється переробленої їжі (лайна).

Урок №7. Вивчи українську, перш ніж починати писати.

Урок №8. Мудрець Ескобар якось мовив: "Тексти пише нам ніхто". Геніальність: ніякої особистості - тільки чиста мистецька енергія.

Уроки №9. Тільки-но прочитав цікаву нотатку: "від горя худнуть". Це ж як розумно влаштовано - ті жінки, що сумують без кохання, дужче приваблюють чоловіків своєю стрункою від журби фігурою.

Урок №10. Попитом у соціумі користується не той, хто не п'є (такий вважається диваком), а той, хто п'є - проте здатний успішно протистояти силі захмеління.

Урок №11. Ідеали можливі тільки в наших думках.

Урок №12. Неробство - мати нудьги. Хронічне неробство - мати апатії, депресії та суїциду.

Урок №13. Інколи здається, що наша душа - це допитливість.

Урок №14. Нікому не потрібне твоє життя. Відчуженість набула небаченого рівня, сягнувши найвіддаленіших Галактик. Ходи, роби що завгодно. Ти, неначе безтілесна квітка в центрі Землі, палаєш од власного існування. А навіщо? Хтозна. За тобою відповідь. Або ж її відсутність.

Урок №15. Позбувшись липких пут матеріального тіла, я полечу до Бога, у безмежному прагненні пізнати Істину, а Він тільки тихесенько промовить: "Ех, синку, я ж просто нудьгував…"

Урок №16. Модно бути модним.

Урок №17. Якщо людина лінується - вона просто намагається зекономити час.

Урок №18. У кожній людині є чорна діра, яка поглинає все навколо. Причому вона є центром єства. У макрокосмі ситуація схожа - ти ж маєш знати про гіпотезу, що саме чорна діра є центром нашої Галактики.

Урок №19. Саме диявол сприяє розвиткові божественного всередині нас.

Урок №20. Будь-яка щира боротьба є боротьбою за волю.

Урок №21. Інколи здається, що все людське життя - гіпотеза. Яку хтось береться доводити, хтось вигадує нову, або ж розвиває стару. А хтось (більшість) махає рукою - і приймає нав'язану аксіому.

Урок №22. Люди ненавидять те, що не можуть побороти. Може досить ненавидіти уряд?

Урок №23. Шановне жіноцтво, розмір грудей не має значення. Головне, щоб цицьки були смачні.

Урок №24. Справді геніальна людина нізащо не опуститься до плагіату - цим вона визнає, що хтось геніальніше за неї.

Урок №25. У Всесвіті завжди ніч.

Урок №26. Гетеросексуалізм, гомосексуалізм, бісексуалізм - пусте, розмазування ефірних прагнень еґо по капоту нездоланного відчаю реальності. Мастурбація - оце шлях істинного революціонера.

Урок №27. Вибір завжди розвиває: чи розум, що вигадує відмовку, чи зміцнює волю здійсненням (недіянням).

Урок №28. Дезінформація - шлях до перемоги.

Урок №29. Революціонер? Так, людина року за версією журналу Time.
Постмодерністські уроки


Урок №30. Сон - це маленьке самовбивство. Приємно, чи не правда?

Урок №31. Стосунки припиняються тоді, коли стають нудними.

Урок №32. Радіти життю без наркотиків - інфантилізм. Ти досі хочеш бути дорослим?

Урок №33. Боротьба інстинктів і свідомості, диявола та Бога, Зла та Добра... Нині в аванґарді - боротьба митця та обивателя.

Урок №34. Усі жінки - хвойди. Усі чоловіки - жеребці. А дехто просто людина.

Урок №35. Хочеш змінити світ - зміни себе. ...Змінив. Тепер найнещасливіша людина на світі.

Урок №36. Найкращі речі в житті не купиш. Чи радше - вони коштують багато, але зовсім не грошей.

Урок №37. Усе в нашому житті зводиться до часу. Гроші, кохання, дружба, звитяга, слава, успіх - усі стають навколішки перед Його Величністю Часом. Либонь, через те, що ми не вічні.

Урок №38. Мовив мудрець Ескобар: "Ну, Бредор, і Бредор, ну шо? так би мовити, свій світогляд." Кожна людина - світ. Кожний світ дивиться по-різному.

Урок №39. Жорстокість - ознака слабкого. Сильному ж не треба компенсувати свою слабкість.

Урок №40. У наш час жінки стали дорогим наркотиком.

Урок №41. Люди - помилка природи. Тому природа й розвинула в нас мозок, щоб хоч якось ту помилку виправити. Не вдалося.

Урок №42. Кохання=сексуальний інстинкт+проекція ідеалу на людину.

Урок №43. Часто неможливість консенсусу в дискусії відбувається через різне та нечітке розуміння термінів. Якщо хочете отримати задоволення від дискусії - постійно узгоджуйте значення термінів з опонентом.

Урок №44. Емансипація жінок відбувається через те, що їх погано задовольняють. (Клятий капіталізм з його надмірною зайнятістю.)

Урок №45. Нормативний стан прогресивної людини сучасності - депресія.

Урок №46. Прийшла доба Інтернету. І він абсолютно змінив лик суспільства, але не неосяжним запасом інформації, не змогою зв'язатися з іншою частиною Землі, а тим, що всі "інші" нарешті можуть діяти. Недолугі, соціопати, мономани, імбецили, наркомани, мізантропи, алкоголіки, божевільні, дурні - тепер вони, як і будь-яка інша людина, можуть насолодитися соціальною активністю. І ви ще питаєте, чому Інтернет - це помийна яма? 90% - це порнографія. Приблизно стільки ж нормалізованих людей. Решта - геніальне сміття.

Урок №47. Інколи гадається: навіщо жити, якщо можна грати в Сімс?

Урок №48. Найсмачніша їжа - різноманітна.

Урок №49. Кожний радіє в міру свого щастя.

Урок №50. День народження - умовне нагадування того, що лишилося на рік менше до смерті.

Урок №51. Інтернет - найкращий засіб проти сну.

Урок №52. Од дії до досвіду, од досвіду до дії, од дії до досвіду, од досвіду до дії...×∞. Смерть.

Урок №53. Чоловік одружується на жінці, щоби потім, в усі роки в шлюбі, після весілля - бути вдячним їй за пережите кохання. Шляхетно.

Урок №54. Про музику. Раніше питали, яка улюблена група. Потім питали, який улюблений напрямок, жанр. Нині лишилися тільки улюблені пісні.
Постмодерністські уроки


Урок №55. Цінність мистецтва визначається тим, чи здатне воно телепортувати в інший світ. Абсолютний ескапізм - ідеал мистецтва.

Урок №56. Не існує нічого, крім людей.
Тож ми в силах покращити нашу дійсність.

Урок №57. Людина - істота з хронічним синдромом пошуку сенсу. Людина не може просто отримувати задоволення від життя - присутня необхідність думати, знаходити (вигадувати) смисли.

Урок №58. Боріться з лицарями-драконоборцями. Вони не по вегану.

Урок №59. Як добре, що є сексуальний інстинкт - так люди пов'язані бодай чимось.

Урок №60. Відмінність людини від тварини в тому, що ми можемо лишити по собі не тільки нащадків.

Урок №61. Усі дороги ведуть до капіталу.

Урок №62. Цинізм - це критичний ідеалізм.

Урок №63. Революцію має робити творча молодь. Інакше й неможливо в нашому інформаційному світі, де для того, щоб мати силу, треба контролювати інформаційні потоки - і тільки мистецтво, творчість у цих потоках може бути вільна від диктату капіталу. Сучасні революціонери мусять бути і ворохобниками, і митцями одночасно.

Урок №64. Сучасні татуювання - це повний постмодернізм. Абсолютизм синкретизму захоплює.

Урок №65. Оргазм - це початок і кінець життя.

Урок №66. Уроки французької:
плоть жагає маленької смерті - хочеться поїбатися або пофапати.
Постмодерністські уроки


Урок №67. Найкращі книги - не екранізовані. Найкраще кохання - те, яке закінчилося, так і не розпочавшись.

Урок №68. Може дитинство здавалося щасливим, бо ми не думали (про життя), а жили?
Постмодерністські уроки


Урок №69. Найчесніший трудовий договір:
Я, роботодавець, зобов'язуюся робити все можливе, щоб завантажити робітника непотрібною йому трудовою діяльністю. Підписдата
Я, найманий працівник, зобов'язуюся робити все можливе, щоб уникати непотрібної мені трудової діяльності. Підписдата

Урок №70. Людей турбує виключно те, що стосується особисто них самих.

Урок №71. Чому люди очікують кінця світу? Він розпочався з постанням класового суспільства. Завершиться, імовірно, десь років через сто.

Урок №72. Обережно! Постмодерністські уроки попереджають: інтенсивне мислення про сенс буття викликає суїцидальні думки.

Урок №73. Людина - ланцюжок ідентифікацій.

Урок №74. Навіщо в наш інформаційний час існує пошта? Щоб доставляти речі, замовлені в інтернеті.

Урок №75. Вихідні - найкращий антидепресант.

Урок №76. Природа дала свідомість, а чим її заповнити - не сказала.

Урок №77. Модернізм - юність. Постмодернізм - дорослість.

Урок №78. Пунктуальність - часове рабство.

Урок №79. Тільки ставши маргіналами, опинившись на задвірках соціуму, ми в змозі поглянути на нього збоку та чітко розгледіти причини суспільних болячок.

Урок №80. Не будь людиною, будь недонадлюдиною.

Урок №81. Сучасне женоненависництво - очевидний комплекс Ореста в соціальному масштабі.

Урок №82. Перше слово - "мама". Перше брехливе слово - від матері.

Урок №83. Постмодернізм - це присмак сучасності.

Урок №84. Індіанці почали курити тютюн, щоб одігнати ввечері димом комарів. Результат перевершив себе.

Урок №85. Моральні цінності відображаються в сучасному суспільстві, як у викривленому дзеркалі. Невже всі настільки забобонні? (Дзеркало розбивати - до нещастя).

Урок №86. Природа (коротка характеристика) - безглузда логічність.

Урок №87. Розвиток - ніщо інше, як переміни. А ти боїшся перемін?

Урок №88. Свобода - це наявність вибору.

Урок №89. Люди постійно випинають своє "я". А що воно, власне, таке? Займенник.

Урок №90. Коли ми любимо чи ненавидимо когось, ми любимо чи ненавидимо себе в них. У нинішньому суспільстві переважно люблять тільки речі, а ненавидять - людяність.

Урок №91. Страх смерті є безглуздим, оскільки людина живе винятково в теперішній миті. Смерть - лише зникнення цієї миті.

Урок №92. Навіщо вірити чи не вірити? Краще отримати задоволення від дослідження.

Урок №93. Цікаві факти: коли людина переживає фізичне навантаження, м'язова тканина рветься - від цього й ростуть м'язи.

Урок №94. Нащо курити? Віддайся ВІЛ-інфікованій людині - імовірність смерті та рівень володіння життям будуть набагато вищі.

Урок №95. Передостанній кілометр найскладніше подолати.

Урок №96. Не вимагайте багато від батька - його теж виховувала жінка.

Урок №97. Модно: будь самим собою. Немодно: пізнай, хто ти є.

Урок №98. Покажи мені психічно нормальну людину - і я скажу тобі, що це не людина.

Урок №99. Не варто питати, чи можна спитати (ілюзія чемності - адже ти вже спитав). Варто питати.

Урок №100. Останнім часом суспільну думку розробляє ПАТ "АТБЦЇБ".

Урок №101. Автостоп подібний до жебракування. Тільки замість грошей просиш підвезти.

Урок №102. Щоб ремесло зробити грамотним, не треба мати якихось грамот.

Урок №103. Якщо ви хочете дізнатися, що насправді думає жінка, дивіться на неї, але не слухайте. Особливо в Інтернеті.

Урок №105. Інколи - коли читаєш щось нове - здається, ніби ти це вже знаєш. І прочитання тільки дозволило запалити інтерес до цих знань, що в тобі вже були - заховані.

Урок №106. Я тебе кохаю. Я тебе не кохаю. Я тебе не не кохаю.
Постмодерністські уроки


Урок №107. Порівняння епох.
1990-і: Я ненавиджу своє життя та хочу померти.
2010-і: Похуй, похуй, похуй.

Урок №108. Об'єктивність - це суб'єктивність більшості.

Урок №109. Цікаво, як певні девіації в'яжуться з християнською концепцією пекельних страждань за гріхи? Мазохізм, наприклад.

Урок №110. Життя - повільне самогубство.

Урок №111. Екзистенціалізм - це коли усвідомлюючи пустопорожність людського буття, стрімко живеш.
Урок №112. Про вовка промовка. Аби хвора тваринка не мучилася, вовк її зжирає. Здається, люди набагато жорстокіші.

Урок №113. Чим цікавіше сон, тим дужче в ньому хочеться усвідомитися.

Урок №114. (так звані) Стосунки - просто комплекс зав'язаних на сексуальному потязі почуттів, з нав'язаною системою моногамних взаємин.

Головне пам'ятати, що жодні стосунки не вічні та завжди закінчуються, і те: якщо їх сприймати за (відносно) цілісне явище. Головне не входити в оману ілюзії постійності.

Урок №115. Кінець - це тільки початок.

Урок №116. Найкраща освіта - самоосвіта.

Урок №117. Революція - покращення умов для суїциду.

Урок №118. Менше сподівань - менше розчарувань.

Урок №119. Зміни сприйняття - і ти зміниш світ.

Урок №120. Простота складна, а складність проста. Наочний приклад циклічності Всесвіту.

Урок №121. Я знаю, що я нічого.

Урок №122. Культура - нав'язування шаблонів. Мистецтво - розрив шаблонів. Де зв'язок?

Урок №123. Істини не існує. Але не раджу прив'язуватися до цієї істини.

Урок №124. Єдиний невроз - еґо.

Урок №125. Моя няша, моя няша. А ви вже оформили право власності на сексуального партнера?
Постмодерністські уроки

Урок №126. Найчистіша річ - бруд. Його неможливо забруднити.

Урок №127. Життя - це ритм - биття серця.

Урок №128. There is no postmodernist lesson.
Постмодерністські уроки

Урок №129. Головне, щоб не було головного.
Постмодерністські уроки

Урок №130. Не намагайся жити, а живи.

Урок №131. Усе, що ми бачимо - віддзеркалення світла.

Урок №132. Усі слова є образами.

Урок №133.

- Чуваче, у неї такі ясні гарні очі!
- То вирви їх, забери собі та насолоджуйся.
- Пробач, що?
- Ти хуйню мелеш просто.
- Я тебе не розумію…
- Я тебе теж. Навіщо виділяєш елементи? Будь послідовним, роздрібни її тіло на атоми тоді. А як жінка гарна, то вабить все цілісно. І не тільки тіло – ще манери, міміка, голос, грація, особистість, досвід and much more.

Урок №134. Чайлдфрі - шматочок блаженного чернецтва для заклопотаної мирською суєтою людини західної цивілізації.

Урок №135. Книги - лише інструмент для відкриття знань, котрі в нас і так уже є.

Урок №136. Філософія - любов до мудрості. Коли не кажеш порожні слова, то всі розмови є філософськими.

Урок №137. Пізнання інших людей можливе тільки через власну відкритість.

Урок №138. Коли людина каже, що їй похуй, то їй не похуй. Якщо дійсно байдуже, то людина просто про це не говорить.

Урок №139. Піддаватися впливу нікотинової чи антинікотинової пропаганди - ось у чому питання.

Урок №140. Через формалізацію та порожність слів, які використовуються згідно автоматизованих у соціумі правил етикету, геть нівелювалася сутність подяки. Нагадую: подякувати - це дати людині знати, що вона здійснила добрий вчинок для тієї особи, яка дякує; підтвердити те, що альтруїстичні наміри досягнули мети. Ах, точно, забув, люди ж іще розучились отримувати задоволення від безкорисливої допомоги іншим.

Урок №141. Людина - змінний елемент. Не припиняйте пізнавати близьких, інакше вони перестануть такими бути.

Урок №142. Любов - це зв'язок, який не забрати нікому, крім нас самих.

Урок №143. Саморозвиток=покращення світу. Покращення світу=саморозвиток.

Урок №144. Хто навчився щиро сміятися з себе, той став ще на крок ближче до позбавлення від смутку.

Урок №145. Закохуєшся в образ. Кохаєш - людину. Закоханість - це стан. Кохання - процес.

Урок №146. Безкласове суспільство - стан просвітленості в соціальному масштабі.

Урок №147. Поезія - набір літер і пунктуаційних знаків, у якому люди шукають глибокий смисл.

Артем Бебик - Крапка (вірш)

Урок №148. Спілкування - це обмін суб'єктивністю.

Урок №149. Намагання звільнитися від оцінювального сприйняття - це вирощування оцінювального сприйняття щодо оцінювального сприйняття.

Урок №150. Судження про життя не є життя.



Востаннє оновлено 20.04.2013

До проблеми перекладу власних назв у творі Дж.Р.Р. Толкіна «Володар Перстенів»

$
0
0
Раз уже пішла блоґоспека, то я вирішив викласти наукову статтю, яку ще в 2010 написав для вісника університету. Можливо, це єдине моє гідне творіння, бо наразі з усіх створених текстів дана толкіністична стаття єдина, що має статус опублікованої на папері. Тож нехай погуляє по інтернету, може комусь для наукових робіт (дипломних, курсових, рефератів, кандидатських, докторських тощо) знадобиться (бо матеріалу з теми дійсно мало - кажу з власного студентського ґуґлодосвіду). Стаття писалася, як попередник дипломної роботи, тому може здаватися дещо незакінченою. Утім, я люблю відкриті кінцівки.

Отже, Толкін, перекладознавство, хардкор.

Володар Перснів Толкін



УДК 811.111:81'25

До проблеми перекладу власних назв у творі Дж.Р.Р. Толкіна «Володар Перстенів»

А.О. Бебик


Власні назвискладають важливу частку в художніх творах. Серед дослідників, що присвятили свої наукові праці вивченню особливостей перекладу власних назв, можна відзначити таких вітчизняних і зарубіжних вчених як Б.А. Ажнюк, О.В. Бока, М.О. Вакуленко, А.Ґ. Ґудманян, О.А. Пелипенко, О.В. Суперанська та інші. Серед дослідників, що займалися аналізом перекладу Толкіна, можна назвати О. Киякіна, О. Мартинова, Н. Семенову, С. Смирнова та інших. Треба зазначити, що автор художнього твору приділяв значну увагу топоніміці та власним назвам, ретельно продумуючи етимологію та значення кожного використаного в тексті слова.
У статті ми поставили за мету дослідити труднощі, що можуть виникнути під час передачі власних назв у творі Дж.Р.Р. Толкіна «Володар Перстенів».
Відомо, що власні назви відносять до «безеквівалентної лексики», і вчені пропонують перекладати їх, враховуючи їхню специфіку.
Так, Л.С. Бархударов виділяє такі способи передачі «безеквівалентної лексики», а, отже, і власних назв: перекладацька транслітерація та транскрипція; калькування; описовий переклад; наближений переклад; трансформаційний переклад [1].
Однак, існує думка, що спосіб передачі власних назв залежить від розподілення омонімів по лінії семантики, як такі, що називають об’єкт, такі, що мають певний семантичний зміст і такі, що в залежності від контексту змінюють свою віднесеність до однієї з перших двох груп [2].
Як бачимо, серед вчених немає єдиної чіткої системи принципів передачі власних назв. Крім того, нам здається, що сам Дж.Р.Р. Толкін передбачав труднощі, що можуть виникнути під час перекладу його твору та для полегшення перекладацької праці склав коментарі до власних назв (Guide to the Names in The Lord of the Rings - 1967). Тому ми вирішили дослідити, чи виникають у толкінознавців проблеми з перекладом власних назв та чи зумовлені вони його творчістю.
На думку О.О. Лебєдєвої, Дж.Р.Р. Толкін творчо застосовує різні способи номінації: запозичення власних назв із «реальними» іменами сучасних і попередніх епох; перенесення відомих літературних назв на нові художні образи, а також створення онімів за різними моделями. Найпродуктивнішою із таких моделей є створення онімів на базі апелятивної лексики «природних і штучних» мов шляхом граматичної (афіксації, складання основ, утворення імен-словосполучень) і семантичної (простої, метафоричної, метонімічної, гібридизація) онімізації [4].
Однак, О.В. Тихомирова має дещо іншу точку зору. Так, у її роботах наголошується на тому, що першочерговим обов’язком перекладача «Володаря Перстенів» має бути обізнаність у германському та кельтському середньовічному епосі та поезії, а також у традиціях перекладу цього літературного пласту мовою, з якою він працює, оскільки саме цей епос був основою та джерелом натхнення Дж.Р.Р. Толкіна в його мово- та міфотворчості. Вчена відзначає, що перекладач має вирішити, чи продовжуватиме він гру Дж.Р.Р. Толкіна та вдаватиме, що перекладає з вестрона, чи сприйме творчість письменника в межах суто англійської літератури та перекладатиме саме з англійської, оскільки це зумовлює різні способи реалізації власних назв [5].
О. Мартинов відзначає, що під час перекладу вищезазначеного твору більшість перекладачів передають назви та імена за допомогою транслітерації, не намагаючись знайти їм аналоги. На думку перекладача, більш правильним було б передавати їх за допомогою транскрипції та коментаря. На думку дослідника, переклад повинен бути архаїзованим, але не архаїчним [3].
Наступним завданням нашого дослідження є розділити на групи всі власні назви, що зустрічаються в творі «Володар Перстенів», і на прикладі перекладу О. Фешовець з’ясувати, який спосіб передачі власних назв найчастіше було використано перекладачем і чи дотримувався перекладач зауважень дослідників творчості Дж.Р.Р. Толкіна.

Література:
1.    Бархударов Л.С. Язык и перевод. – М.: Международные отношения, 1975. – 240 с.
2.    Влахов С.И., Флорин С.П. Непереводимое в переводе. Первое издание. – М.: Международные отношения, 1980г. – 344 с.
3.    Некоторые проблемы перевода литературных работ Дж. Р. Р. Толкина на русский язык.http://www.kulichki.com/tolkien/arhiv/ugolok/dip_ank.shtml
4.    Лебедева Е.А. Ономастикон произведения Дж.Р.Р. Толкина «Властелин колец»: структурный, семантический и функциональный аспекты. http://www.kulichki.com/tolkien/arhiv/manuscr/leb_aref.shtml
5.    Тихомирова О.В. Концептуальні проблеми перекладу творів Дж.Р.Р. Толкіна //Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. – К.: КНЛУ, 2001. – T.4, №1. – С. 232-238

Джерело:
Шлях до науки. VIAADSCIENTIAE: Збірник наукових праць студентів (за матеріалами Всеукраїнської наукової студентської конференції «Наука. Студентство. Сучасність»). – Випуск 2. / За заг. ред. В.В. Баркасі, О.Є. Олексюк. – Миколаїв: МДУ, 2010. – С. 88-91 

Свіжі антижарти. Агумористичний постгумор

$
0
0
Отже, продовжую травити несмішний текст власного виробництва, зважаючи на схвальні коментарі в першому пості з рубрики "Постгумор" ("Антижарти: мистецтво постгумору"). Що ж, менше слів - більше антижартів.

Постгумор
Усе, як у людей.



***

Заходить учителька до класу. Питає:
- Так, КОГО НЕМАЄ?
- Омеляненка та Сидорчука.

***


- Миколо, ти чого свою домашню сторінку на домен "ru" засунув?
- А що?
- Так то ж "Russia"!
- Я знаю.

***

На зборах щирих українців:
- Шановне товариство, серед нас є москалі?
- Ні!
- Точно нема?
- Точно нема!
- Дякую за інформацію.


***


Ленін помер і потрапив до раю. Почав там агітувати, всіх перебаламутив - настворювали профспілок, усюди страйки, страйки, демонстрації, коротше, бардак. Св. Петро не витримав і дзвонить босові: “Боже, треба щось робити, він нам весь рай підняв на вуха!”. Чує у відповідь: “Без проблем.”

***

- Що говорить черв'як, який потрапив у тарілку зі спагеті? 
- Нічого, черв'яки не розмовляють.

***


Бабуся:
- Онучку, бери, я наробила бахканців, чи як це по-вашому, по-молодьожному - поп-корм.
- Не поп-корм, а поп-корн, бабусю, - виправив онук.


***

Україна. Мати проводжає сина в армію, плаче:
- Синку, синку, куди ж тобі писати?
- У скайп.

***

Приходить мужик до Каліфорнії, каже:
- Продайте твітер.
- Давай. 2 053 548 934 доларів.

***

Дитинча мавпи завжди виросте в мавпу, порося - в ​​свиню, осля - в ​​осла, козеня - в ​​козла... І тільки людська дитина може вирости в людину.

***

Коментатор футбольного матчу по радіо:
- Мілевський виходить до воріт. Удар, ще удар… ще удар, мда… не влучив.

***

Чекатиму на відгуки в коментарях - і вирішимо, чи варто мені постити антижартирегулярно. 



Більше антижартів та визначення постгумору можна прочитати тут:
Антижарти. Постгумор. Частина 3
Що таке постгумор? Що таке антижарти? Відповідь є

"Гімн епохи" by Артем Бебик - меметичненько

$
0
0
Серфлячи інтернетом, випадково наштовхнувся на одну статтю в Українській Драматиці - Гімн епохи. Так, неприкритий і безкоштовний піар мене. Та ще й різноманітні переробки мого вірша від анонімусів - причому деякі дійсно непогані. Гадки не маю, яким чином нічим не примітний верлібрсплив на АІБ (у статті написано про якісь помідорні здогадки, однак я не дуже в курсі), але, відверто кажучи, доставило, що підхопили.

Сам же "Гімн епохи" я ще давненько (14.01.2012) зачитував на місцевому конкурсі поезії "Сніг".


Гімн епохи

Артем Бебик 

Зараз зачитаю гімн епохи: 
похуй похуй похуй похуй 
похуй похуй похуй похуй 
похуй похуй похуй похуй 
похуй похуй похуй похуй 
похуй похуй похуй похуй 
похуй похуй похуй похуй 
похуй похуй похуй похуй 
Сумно? 
А всім похуй.


Нижче подаю переробки від анонімів, наведені в статті (оригінальна орфографія збережена).

***

Зачитаю гімн епохи:
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-
Ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко-ко
Сумно?
А ко-ко-ко-ко.

Теж досить влучна варіація для характеристики постмодерністської дійсності.

***

Зачитаю гімн епохи:
Тофу тофу тофу тофу
Тофу тофу тофу тофу
Тофу тофу тофу тофу
Тофу тофу тофу тофу
Тофу тофу тофу тофу
Тофу тофу тофу тофу
Тофу тофу тофу тофу
Сумно?
То з'їж тофу.

І я люблю тофу, до речі.

***

Зачитаю гімн макак:
Пнак пнак пнак пнак
Пнак пнак пнак пнак
Пнак пнак пнак пнак
Пнак пнак пнак пнак
Пнак пнак пнак пнак
Пнак пнак пнак пнак
Пнак пнак пнак пнак
Сумно?
А пнак пнак пнак.

***

Зараз зачитаю оду школі:
Лолі лолі лолі лолі
Лолі лолі лолі лолі
Лолі лолі лолі лолі
Лолі лолі лолі лолі
Лолі лолі лолі лолі
Лолі лолі лолі лолі
Лолі лолі лолі лолі
Сумно?
То виїби лолі.

***

Зачитаю гімн Конохи:
Лохи лохи лохи лохи
Лохи лохи лохи лохи
Лохи лохи лохи лохи
Лохи лохи лохи лохи
Лохи лохи лохи лохи
Лохи лохи лохи лохи
Лохи лохи лохи лохи
Сумно?
Ти теж з лохів.

***

Зачитаю гімн придурків:
Курка Курка Курка Курка
Курка Курка Курка Курка
Курка Курка Курка Курка
Курка Курка Курка Курка
Курка Курка Курка Курка
Курка Курка Курка Курка
Курка Курка Курка Курка
Сумно?
Ти теж Курка.

***

Зачитаю гімн дитинства:
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Сумно?
Мамка побачила фап

Якщо вже фап, то не дитинство, а отроцтво. Але нехай.

***

Зачитаю гімн Динамо:
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Не ми м'ячем - але м'яч нами
Сумно?
А виграєм одинадцятьма голами.

Тут можна хіба що додати картинку:
Гімн епохи

***

Зачитаю гімн дитинства:
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Фап фап фап фап
Сумно?
25 років й дос фап

***

Зачитаю гімн розумних:
Фап безшумний фап безшумний
Фап безшумний фап безшумний
Фап безшумний фап безшумний
Фап безшумний фап безшумний
Фап безшумний фап безшумний
Фап безшумний фап безшумний
Сумно?
А нам теж сумно.

***

Зачитаю гімн Хатачу
пнак пнак пнак пнак
пнак пнак пнак пнак
пнак пнак пнак пнак
пнак пнак пнак пнак
Сумно?
Пнак пнак

***

Зачитаю гімн Ісусу:
Пусі пусі пусі пусі
Пусі пусі пусі пусі
Пусі пусі пусі пусі
Пусі пусі пусі пусі
Пусі пусі пусі пусі
Пусі пусі пусі пусі
Пусі пусі пусі пусі
Сумно?
А лизни пусю

***

Зачитаю гімн епохи.
Стів Джобс Стів Джобс
Стів Джобс Стівд Джобс
Стів Джобс Стів Джобс
Стів Джобс Стів Джобс
Сумнуо?
А я Кончив
Версія для еплофілів.

***

Отак пишеш якісь дурниці, а потім друге місце на конкурсах посідаєш (неофіційно) і знаходиш статті про свою творчість на неформальних інтернет-енциклопедіях. Що ж поробиш, життя таке.

Перша публікація: оповідання "Ті, що співають в Едені"

$
0
0
Сталася подія - один з моїх прозових творів (нарешті?) опубліковано.

Ще торік я відправляв оповідання "Ті, що співають в Едені" на обласний конкурс молодих літераторів "Золота Арфа". Відверто кажучи, стільки часу пройшло з моменту подання матеріалу, що й підзабув уже, а тут у понеділок дзвонять і раптово: "Приходьте завтра на нагородження". А я ж друге місце в номінації "Проза" посів.

Сходив я на захід, посидів там, отримавши врешті-решт статуетку, диплом (не паперовий), квіточки та - найголовніше - декілька примірників збірки "Золота арфа 2012". (До речі, офіціоз ще радянського ґатунку страшенний - але ж оцінювальне сприйняття не потрібне).

Ця публікація на папері (друк наукової статтія не лічу) підвела підсумок двох років інтенсивного задрочування письменства (яке я завершив відносно нещодавно). Наочний результат, так би мовити. Його нижче і подаю на розсуд читачів - був би дуже вдячний за відгуки.


Золота Арфа
Після нагородження.

Ті, що співають в Едені

Артем Бебик


Змайстрував Господь Всесвіт, відтоді побіг відлік часу. Нескінчена круговерть впорядкованого хаосу завела мотор сущого. На сьомий же день була сотворена людина – в усій красі, за подобою Бога, аж блищала від благодаті. Дане ім’я їй – Адам. У блаженстві та насолоді проходили дні, просякнуті славою Творця. Цілковита безтурботність мусила повністю відтіснити негатив, перекрити всі стежки для підходів чорних дум, але попри це гризла серце Адама самотність. Прийшло журне відчуття порожності сенсу буття, безрадісною випаленою рівниною здавався чоловікові райський сад. Тож Усевишній вирішив скрасити існування Свого дитяти. Так з ребра першої людини була витворена жінка. Названа була – Єва.
Ніжне та м’якеньке створіннячко наповнило життя неповторними барвами. Від однієї тільки присутності ставало тепло на душі, кров радісно грала у венах, а на лиці з’являлася глупа своєю задоволеністю посмішка. Адам аж струменів непідробним щастям, коли поряд мило дзюркотав її ангельський голосочок – неначе життєдайний струмок посеред пустині. Вони могли теревенити годинами, забувши про все на світі, цілими днями валялись у прохолодній тіні чи прогулювалися живописними садами Едену. Адам не бажав ні на секунду розлучатися з Євою, залежність від неї доходила до крайнього ошаління.
Усе в жінці таке любе, таке гарне – так і ваблять смачні вуста, шовковиста шкіра, пружні груди, мініатюрні ручки з пухкенькими пальчиками, статурні ніжки, апетитні сіднички. Чоловіче єство тягнулося до неї, чарівливий ефірний запах коханої спокусливо манив; неначебто Місяць навколо Землі, кружляв Адам навколо Єви, нагнітаючи нестримний потяг, доки не наважився нарешті виконати заповіт Отця: спромігся на пізнання. Жінка швидко розкусила намір коханого: почала грайливо тікати, ховаючись між деревами. Гнаний палким збудженням, мужчина із вправністю досвідченого хижака наздогнав здобич. Єва почала злегка пручатися, вириваючись з його залізних обіймів, голова метушилася, ухиляючись від гарячих поцілунків, якими Адам щедро осипав обличчя та шию. Та відчувши неприборканий натиск, діва покірно віддалася на поталу звіриній похоті, тендітне тіло обм’якло в руках першої людини – і гейзер насолоди від тілесного з’єднання нещадно розірвав мужчину міццю любовної втіхи.
«Мені це до смаку», – гадав Адам, раз за разом несамовито оволодіваючи прекрасною жінкою. Серія оргазмічних екстазів, а потім – солодка втома, дрімаєш собі погідно під покровом величного дубу, обнімаючись уві сні.
Мужчина був у повному захваті, сп’янілий од кохання, однак пишна вродою жінка нудьгувала, щоразу слухаючи його пожадливе пихтіння під час процесу злягання – сама вона не отримувала жодних приємних відчувань. Але що ж поробиш, Адам такий хороший та уважний, так сильно її кохає. Та й Батько велів плодитися й розмножуватися. Хоча через несправедливість дещо кривдно…

***

Привітно гріло сонечко, виблискуючи на ранковій росі. Смачно-зелена трава подекуди колихалася під рідкими поривами свіжого вітерцю. З ефірною легкістю, неначе тендітний метелик, Єва пурхала туди-сюди, зриваючи квіточки, якими була щедро вкрита лука. З вуст доносилися легкі слова, убрані в мелодію, невигадливий мотив лився просторою долиною:
Кругом ходила дівчина,
Волошки збирала,
А як зав’яли відірвані,
Немов сміття, викидала.
Ніщо не могло порушити сумирне заняття Єви – звісно ж, окрім утоми. Коли денне світило вже неухильно перевалило зеніт, зморена жінка вмостилася на землю, розташувавшись коло ставку, поближче до свіжості чистої води. Єві набридло співати, тож вона занурилася з головою у процес відривання пелюсток і роздмухування достиглих сімен кульбабок. Жінка так захопилася мученням квіткових трупиків, що й не помітила, як збоку безшумно підкрадається змія.
- Добридень, Єво, – вона аж здригнулася від несподіваності.
Фуух, що ж ти так лякаєш? – Єва досить часто спілкувалася з тваринами, тому вмить заспокоїлася, як побачила співрозмовника. Утім зі змією вона ще не була знайома.
- Як ся маєш, красна діво?
- Чудово. Як же інакше в райських просторах?
- О, мені добре відоме блаженство заповітного Едену, одначе не забувай: черви заводяться у найсоковитіших плодах. От і я маю кривдні відомості – про згубну для молодого організму нестачу задоволення.
- Якого кшталту? – спитала Єва.
- Такого, що має чоловік твій, проте котрого позбавлена ти.
Єва облишила пелюстки та впнулася на плазуна. Вона цілком зрозуміла, що мав на увазі змій.
- Я виправлю цю прикрість.
- Правда? – наївні очі жінки загорілися надією.
- Безсумнівно, – спокійно прошепотів змій. – Але й тобі натомість треба буде дещо заподіяти. Я закликаю: скуштуй плід з Дерева знання добра та зла, звідай гірко-солодкий смак пізнання. І чоловіка напучуй на цей важливий крок – я ж знаю, що ви з ним того самі бажаєте.
Жінка енергійно замахала головою з боку в бік:
- Ні, навіть не сподівайся! Це категорично заборонено Отцем!
- Гаразд… – ледве чутно прошипів змій. – Та невже ти відмовишся від такого?
Після цих слів на Єву нахлинуло невідоме до того моменту відчуття. Унизу живота стало тепло та лоскотно, по тілу розтікалися солодкі струї пристрасті. Груди переповнила млосна наснага, що, здавалося, ще трошки – і жінка задихнеться; набухли соски. Єву пронизували нескінченні промені екстазу, кожний рух супроводжувався приємною напругою, ніби міріади пташок колібрі лоскотали непомітними через неосяжну швидкість змахами крилець кожну клітину жіночого тіла. У голові з'являлися хтиві образи, а сласне напруження мало от-от вибухнути. Жінка, вигинаючись, забилася на землі, немов у припадку, з нетрів мовленнєвого апарату вирвався томливий стогін, розливаючись луною по Едену. І враз усе вщухло – тільки серце гучно калатало в грудях.
-  Ти все сама відчула. Воно в твоїх руках. Так що обдумай мою пропозицію, красуне.
Змій уповз геть, лишаючи Єву сам-на-сам з останками ласого збудження, що невідворотно тануло, ніби сніг навесні.

***

Багато безжурних днів пройшло після химерного випадку. Начебто вже й забулося. Щоправда іноді прохолодними вечорами виринали з пам'яті нестримні потоки пережитої тоді приємності. Вони навіювали тугу, видаючи дні позбавленими яскравості, тому перша жінка гнала якнайдалі ті думки про інше – либонь, щасливіше – життя.
Єва неспішно прогулювалася Еденськими садами, збираючи дари Божі на пожиток. Невигадливий труд умиротворяв, жінка безтурботно мурчала собі під ніс якусь мелодію. «Треба зібрати багато – чим більше, тим задоволеніше буде Адамчик», – лагідно думала вона. Захоплена процесом, жінка зайшла досить глибоко в гай і помітила чудну закономірність, немовби пороблену чарівною силою – в одному напрямку дерева видавалися рясніше й рясніше. Керована бажанням збирати якомога спіліші та соковитіші плоди, Єва просувалася глибше за тим маршрутом достатку. Гілки заважали, плутались у волоссі, просуватися було дедалі важче, аж поки не стало майже неможливо ходити. Жінка трохи розгубилася та стала на місці, не знаючи, що вдіяти далі. Погляд прикувало якесь лагідне світло, котре пробивалося крізь густі зарості. Не довго думаючи, Єва рішуче почала проламуватися в бік цього невідомого маяку.
Хащі різко скінчилися, неначе акуратно відрізані вправним садівником, жінка опинилася на узліссі. Земля була вкрита шовковистим трав’яним килимом, заливалися солов’ї, тішачи слух мелодійним співом. Довершувала картину струнка яблуня, що, немов осяяна променями святості, гордівливо височіла посеред галявини.
«Та це ж і є Дерево знання добра та зла», – осягнула жінка. Одразу з пам’яті рятівним кругом виплила вельми заманлива обіцянка змія. Блискавкою нахлинули думки, сповнені спокусою, гостро пригадалася несправедливість у тілесному коханні. «Чому це йому – все, а мені – нічого, лише нудьга? Так нечесно!» – обурилася Єва. Підлий вихор образи розбушувався в душі, розпалюючи жалість до себе із субтильно жевріючої іскрини до інфернального полум’я. Розігріта вжаленим егоцентризмом, ошпарена окропом гіркої досади, вона не затягувала з прийняттям рішення – підбігла до дерева та зірвала яблуко.
З’явилося відчуття, нібито якесь всевидюще око спостерігало за нею; невидима сутність гнітила, аж притискала до землі. Може то совість, що вирвалася з пут особистості? Та Єва не кинула заборонений плід, лише, перелякана, чимдуж побігла геть, прориваючись крізь непрохідну гущавину. По лицю хлистало грубе віття, у ноги впивалися гострі колючки, а жінку нещадно гнала якась невідома сила, навіюючи дикий жах.
Згодом Єва вибігла на чисту місцину, уся в порізах і синцях. Збите дихання потроху відновлювалося, молотки в голові стукали дедалі тихіше. Жінка поглянула на руку, а там, міцно затиснутий у долоні – заборонений плід, її скарб, квиток до піку чуттєвого задоволення.

***

- Ні, я не буду це їсти, – агресивно пручався Адам. – Батько суворо забороняли, якщо ти не пам'ятаєш!
Єва стояла перед чоловіком, з видом невинного янголятка намагаючись усучити наливчатий фрукт.
- Будь ласка, любий. Невже ти мене не кохаєш?
- Що ти таке мелеш? Звісно кохаю! Але як це взагалі пов’язане?!
- То доведи – з’їж яблучко.
- Ні, ні, ні. І ще раз – ні! – категорично відтяв мужчина.
Довго Єва ще впрошувала Адама, проте як тільки не вмовляла – той залишався невблаганним, наче вірний янгол Божий. Тоді, розпрощавшись зі сподіванням його переконати, жінка надула ніжні губки та демонстративно образилася. «Гаразд, я тобі це пригадаю», – злісно гадала вона.
Цілий день подружжя провело відрубно. Єва лежала під вербою та робила вигляд, що вельми зацікавлена розгляданням рук, з усіх сил намагаючись не звертати увагу на Адама. Чоловік махнув на неї та всівся ліпити простенькі фігурки з глини – то було невигадливе захоплення, що, як він гадав, сприяло зміцненню душевного спокою та внутрішньої гармонії.
Незабаром Еден накрила вечірня прохолода. Адам укінець розчулився, тим паче тиснула необхідність кохатися, що вже давненько встигла перетворитися на щоденний ритуал: він почапав до Єви, яка досі повністю ігнорувала чоловіка. «Треба миритися», – майнула думка в Адама. Він поліз обіймати кохану, однак жінка тільки щосили відштовхнула свого мужчину. Вирвавшись, вона хижо зиркнула на Адама:
Геть від мене! Не бажаю тебе бачити.
На чоловіка напала лють – він же лише прагнув помиритися, а це стерво так підло нехтує щирою ініціативою! У скаженому приступі Адам грубо напав на жінку, схопив дужими руками її тендітне тіло, недоброхіть облапуючи соромні місця. Гнів і хіть переповнювали мужчину, вивільняючи в ньому геть іншу особу. Єва верещала та брикалася, не в змозі гідно протистояти тваринній силі.
Тільки її тихенькі схлипування стрімко вихватили Адама з припадку. «Що ж я накоїв?» – з жахом подумав нападник. Відчувши, як душить огида до самого себе, він мерщій побіг звідти, якнайдалі від Єви, летів прожогом, мовби тікав од власного брудного вчинку.
Адам усамітнився. Рай навкруги знебарвився, не пахли квітки, не смакували вишукані плоди, серце скніло від докорів сумління. Понуро тиняючись, він надибав невеличку річку. День у день чоловік сидів на скелястому березі, слухаючи, як хвилі заспокійливо розбиваються об каміння, а в голові, ніби води тієї ріки, текли різноманітні думки. Мужчина довго міркував стосовно прохання Єви, але не міг його прийняти, хоча лякала навіть думка зостатися без неї. Одначе ким він буде, якщо зламається? Необхідна плідна розмова, що допоможе дійти згоди. Потрібно серйозно побалакати, розставити всі крапки над «і».
Адам рушив до їхнього лігвища. Іти було недалеко, тож чоловік невдовзі добрався до пункту призначення.

***

- Серденько, пробач, – без зайвих прологів винувато заявив мужчина, натрапивши на кохану, що поралася в їхньому пристановищі. – Я не хотів заподіювати шкоди… Мучуся без тебе… Але пропозиція твоя видається хибною. Наперекір Батькові йти – зовсім неправильно…
- Цить!.. – Єва з прудкістю гепарда підбігла та пальчиком закрила його вуста. – Нічого не кажи. Лише довірся мені, коханий.
Не відводячи проникливий погляд од заінтригованих очей Адама, вона поволі опустилася на коліна. Розпочалося фантазмічне дійство, її вправний рот – це щось дивовижне. Укінець напруженого чоловіка обдавало поривами пречудового відчуття – немовби маленькі вибухи на реакторах насолоди. Адам безтямно тонув у неокрайому океані блаженства, блискавки пристрасної жадоби пронизували єство, випалюючи дотла пломенем оргазму. А потім, коли триматися вже не було сил, трубу прорвало, і тиск розтікся солодкою знемогою по лабіринтах тіла.
- Ти зможеш отримувати подібне знов і знов, – лоскотно шепотіла на вухо Єва, підвівшись і ставши навшпиньки. Її вуста були вабливі та вологі. – Або позбавитися назавжди. Рішення за тобою.
Жінка голубливо поцілувала Адама в щічку та, повільно вклавши заборонений плід у його руку, відійшла геть.
Залізна впевненість у неприпустимості гріхопадіння потроху зникала, думки поповзли в напрямку пошуку виправдань лихого вчинку. А може й не лихого? Адже він життя не мислив без неї, Адам нестямно боявся одинокості – він прекрасно усвідомлював, що самотність пожере його душу до останку. І справа навіть не в цьому! «Може тому Творець і дав нам свободу вибору», – думала собі перша людина, – «бо бажає, щоб ми нарешті досягли верхньої планки вольового виявлення, пізнавши невід’ємну притаманність Усесвіту – двоякість, щоб ми, власне, осягнули добро та зло?»
«Кінець-кінцем», – міркував далі Адам, –  «чого хвилюватися: Отець є безкінечно милосердний – що ж Він зробить поганого?»
І відкусив шматочок.

P.S.

Сонце випалювало смертельною спекою, сухий вітер душив, годуючи колючим піском. У повітрі кружляли, немов отруйні метелики, інфернальна ядуха та потенційне зневоднення. Непридатна для життя пустеля з подивом, проте аж ніяк не привітно, зустрічала двох блукачів, що неквапливо брели високими дюнами. Вони мали жваву бесіду: чоловік активно жестикулював, щось експресивно промовляючи, а жінка присоромлено крокувала обіч нього, ледве встигаючи за супутником.
- Не розумію, як можна було спокуситися яблуком! – Адам не тямив себе зі злості, зриваючись на крик.
- Ну, вибач, - жалісливо промовляла Єва, підкуповуючи невинним поглядом, а сама хитро собі посміхалася. Звідки ж цьому дурникові знати, що вона набула те, у порівнянні з чим навіть райські втіхи видаються мізером і прахом.

травень-серпень 2011 року 
Миколаїв

Джерело: Золота арфа. Творчість молодих митців Миколаївщини. – Випуск ХІІ. – Миколаїв: Іліон, 2012. – С. 94-102

Золота арфа
Пруф. Прізвище неправильно написали, але я не скаржуся.

Літературний конкурс [drugstore. pt 1] у Миколаєві: звіт

$
0
0
23 листопада в Миколаєві пройшов літературний вечір - конкурс [drugstore. pt 1]. Так от я на ньому виступив - і вирішив скласти невеличкий звіт.

Артем Бебик постмодерніст
Читаю в другому раунді.

Спочатку опишу, як було "до", оскільки маю кілька зауважень щодо низки певних подій.

Я навіть пропущу повз критичну увагу те, що на конкурсі взагалі є журі (яке я вважаю такою собі репресивною інстанцією), бо все-таки це поширена практика - просто мені особисто дуже сподобалася демократична концепція визначення переможців голосуванням глядачів/слухачів, як було на літвечорах "листів поетів", тож я (помилково) гадав, що цю славну традицію продовжать.

Потім з'ясувалося, що буде 2 раунди. На першому учасники зачитають по одному віршу (як виявилося пізніше, малося на увазі, що виділять 1 хв.), а журі обере, хто гідний читати весь матеріал у наступному раунді. Тобто розділить на величну ілітку та бидло неосвічене (нехай знає своє місце, а не лізе на ілітні літвечори, блядь!). Мене даний факт збентежив. Але нехай, то тільки мої особисті заскоки - прихильність до егалітаризму, а також постмодерністське бачення кожної людини як митця, що має право творити та бути почутою.

Утім найбільше зачепило, коли двом людям, що подали заявки на участь, відмовили за причиною публікації в журналі "Літера Н". Гадки не маю, де тут зв'язок, але обурює інше - ніде в описі заходу не написано про подібне обмеження. Коли ж я запитав у темі з заявками, у чому, власне, проблема, моє повідомлення видалили - отаке розуміння "без цензури" в людей. Коли запитав у одного з організаторів особисто, то відповідь: "від'їбись", а на повторний запит пояснення звелися до незрозумілих принципів одного з членів журі. Здивований, що мене не виключили з учасників, бо забагато питав.
Таке не бажано робити не через те, що нібито "це погано" - просто не варто людям голову морочити, відбирати їхній час та енергію даремно. Свободу людини треба цінити, інакше заходи з подібним ставленням приречені на втрату поваги та іґнор (а без людей, митців вони неможливі).

Я в жодному разі не намагаюся обісрати організаторів. Навпаки - вони роблять гідну справу, адже хоч якось активізують літературне життя міста, яке затихло після закриття вищезгаданих "листів поетів". Я тільки роблю зауваження, котрі, сподіваюся, допоможуть в майбутньому вивести такі заходи на якісніший рівень.

А тепер про сам літвечір.

Навіть не зважаючи на те, що бар "Перехрестя" не дуже підходить під формат літературного вечору, атмосфера видалася дружньою та ламповою.

Отже, почну з себе. У першому раунді я зачитав три вірші, що підготував спеціально для драґстор.


Ко-ко-ко

Я поет, зроби мені мінет
Не будеш робити?
А, ну добре тоді.

12.11.2012

Артем Бебик постмодерніст
Картинка від Григорія, мого товариша та шанувальника.

***

Вірш, написаний експериментальним правописом з кодовою назвою "азірівка"

*Присвячується AZIRIV ULTRAHIRDCIRE UNITY

"Кріза мінет папізжє,"
прімівів підір і замівк.
А підаріли ж абісцяння.

Нагадав про "Пакращєння вже сігідні"
І відпівідь:
"Міжна, єслі абіріжна".

Артем Бебик постмодерніст

***

Екзистенційний МКЛЇВ

Електризована Радянська заповільнюється
Жовтота...
Усі збираються до сну:
Норм пацани долускали вже сємки
Напилася ванілі ілітна хіпстота
Пізній гівнар допиває три сімки
Вася Фіфтік Шредінґера і мертвий, і ні,

А я все ходжу та ходжу.

От з ким не бувало такої хуйні,
Коли здається та осягається: все - то ніщо?
ПО-РОЖ-НЕ-ЧА
Ви думали, далі буде дуже депресивна поезія?
А ніхуя, мені заїбісь.

Артем Бебик постмодерніст
Жовтота.

***

Що вельми дивно - мене обрали читати в другому раунді (ну все, я тепер ілітка). Я аж ніяк не очікував такого розвитку подій, тому, на жаль/на щастя, підготував мало матеріалу.


Про що нам писати?

Вірші про кохання - хуйня
Тобто лайно, чи краще сказать - нісенітниця
(немає ж матюків у рідній мові)
Може потрібна лірика про сенс буття?
Стули писок, курво,
Я сам знаю як мені жити.
Пейзажна поезія?
Нуууууудноооооооо.
Тому закликаю - пишіть про ніщо
Тир дин тин пурм пум
Хрґрхґ піпіпіупіпіщо

 15.06.2011

***

Хікуй, якщо не лох

Дивлюся в інетик та й думку гадаю
Чому я не хіка, що вдома втикає,
Чому мені, йнете, ти хобі не дав?
Роботу б покинув і лиш хікував.

Далеко у хаті, подальше від світу,
Шукати недолі, на депрес привіту,
В дівчат анімешних лиш ласки просить
У няшності милій весь депрес втопить.

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА;
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА:
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА?

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА —
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА.

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, —
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА!
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА.

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА!

07.11.2012

***

Від звуку ґ
Дере горло
Я українець?

 29.03.2012

***

Ще стався досить цікавий момент, коли один з учасник Володимир Грековпопросив у якості епіграфу до одного з його віршів зачитати свій "Гімн епохи". Я й зачитав.

Артем Бебик постмодерніст
Володимир Греков на [drugstore. pt 1]
Дуже приємно було, коли після виступів підходили люди та висловлювали захоплення моїми віршами, а особливе піднесення мені подарувала одна з членів журі - няша Тетяна Грачова, яка підійшла, потиснула руку та сказала, що їй дуже сподобалася моя поезія, котра, на думку Тетяни, розбавила однотипність подібних заходів; вона також запевнила, що голосувала за мене.
До речі, підтримка публіки теж справила гарне враження.

***

А тепер хотілося б відзначити ще кілька людей - зі своєї флейви та й просто тих, кого вподобав. Передусім представлю хорошого друга, який виступав під іменем Роман Неграмотний. Роман зачитав лише один вірш (по ванілі):

К красному ближе луна
Рожки направо — умирает она
Стелется светом по морю
В его водах купаются зори

Керчь вдалеке и огни
Влажный песок. Мы одни
Мерзнем в крепких объятьях
Ночи холодной объятьях

Ножки твои сплетены
В асане сложной они
Ступни я грею руками
Луна умирает над нами

К красному ближе она
Одна за одной волна
чувств и шумного моря
Я крепко влюблен, не спорю

Влюбленность — умирает она,
как в небе темном луна
В месяце новом не станет
Но крепка, спорить не стану

Волосы липнут к щекам
К поцелую тянусь я сам
На губах влажный песок
Берег Азовского моря песчаный...

Артем Бебик постмодерніст
Роман Неграмотний на сцені.

***

Зачитав свої вірші Олег Дорош, мій товариш і талановитий поет. Він якраз один з двох, кому відмовили в участі - тому виступав поза конкурсом.


До речі, гроші виграла ЯрТар.

***

От і все. Літвечірподарував багато прекрасних вражень, скрасивши суворі будні нашого постіндустріального міста.

Усі фотографії зробила няшінька Ксенія Баторі.

P.S.Даруйте, що затягнув зі звітом - брав участь у Хакатоні, всі вихідні був дуже зайнятий.

Літературно-музичний вечір у "Камчатці"

$
0
0
У перший день зими (це 01.12.2012) у кафе "Камчатка" (це Миколаїв) відбувся літературно-музичний вечір. Читали вірші, прозу, грали та співали. Захід організував талановитий поет Олег Дорош.

Постмодернізм
Афішу, до речі, я робив.



Вінтажність приміщення привертала теплий і ламповий настрій (об'єднання "Теплий настрій", від імені якого влаштовувався вечір, свою назву підтвердив). А з іншого боку захід видався, далебі, андерґраундним і навіть певним чином хардкорним.

Постмодернізм
Шматок публіки.

Що ж, аби не бути багатослівним, просто представлю учасників, котрих я залуїзив. І себе.
Спочатку себе, звісно ж.




Коротке кохання
або
Новелетка, де кожне слово починається на К

*Присвячується Богданові Косіву

Кніколи кне кходив кдо клюбів (кхіка кж), ка ктут кбрат кдвоюрідний кз Києва кприїхав кі кпотягнув. Квін кмодний, кстоличний кпацан, ку кбудь-якій ктусовці кдуша компанії, ка ктьолки кза кним ктабунами кбігають.

Клюб кзнаходився кнеподалік квід кмоєї кхати, ктож кїхати кнікуди кне кдовелося. Кприйшли. Ктусили, Ктусили. К’я, кзвісно, кнікого кне кпідчепив - ксоромився. Кбрат кількох ктьолок ку кпараші квиїбав (кза кйого ксловами). Кобразливо.

Кповерталися кдодому кпід кранок. Кбачимо - кдві кдівчини кідуть. Кбрат кпідйобує - кпознайомся. Ка кв кмене ксамого ктаке книюче квідчуття кдискомфорту квнизу кспини - кі краптом кнаважився. Кпривітався (кхоча кнасправді кце кбуло крадше ксхоже кна кнерозбірливе кбеекання). Кодна кз кдівчат кі квідповідає: "Квід’їбись". Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі.

К.К. Клежу кв креанімації. Ксуд кдівчину квиправдав - квона кжінка кже.

29.11.2012

 ***

Одного разу учень запитав у Майстра: — Чи довго чекати змін на краще? — Та від'їбися вже від мене, звідки мені знати! — відповів Майстер.

***

- Як називається мусульманин за штурвалом літака?
- Пілот.

*** 

Дуже коротке есе про сучасні літературні справи

Постмодернізм. Епоха "після всього". Зараз літературі не вистачає свіжості. Усі історії написані, усі теми вичерпані.

Хуїта! Ой, вибачте, тобто: Маячня!

От поговорімо про те, про що не пишуть.

Наприклад, про страх того, що сміятимешся з каліки. "Як же так, що ти за моральна потвора, ко-ко-ко" - і все, архетип Персони зруйновано. Шок, жах. Ось вам і конфлікт для твору.

Чи подібне - регіт з чужого горя. Наприклад, зустрічаєшся з другом, а він каже, що його люба бабуся померла. Тягне заржати як коняка, а ти стримуєшся, стримуєшся. Тут уже навіть за соціальну Маску не йдеться – просто хороші друзі в супермаркетах не продаються.

Чи погомонімо про таку вельми цікаву фобію (даруйте, жінки, вона стосується тільки чоловіків): страх посцяти, коли хтось поруч. І не брешіть, що у вас такого немає.
Я, наприклад, дійсно боюся сцяти в пісуари. І від цієї напасті рятує лише алкогольне сп'яніння (тоді дійсно байдуже, де мітити територію – і я не тільки про пісуари). Може фобія з'явилася, коли в шкільному туалеті жартома робили "шторм на кораблі". А може ні. Як казав мудрець Ескобар: "Ну хуй його знає".

Поки що все.
Виїбнувся? Молодець.

***

Садок вишневий коло хати?
Ніхуя.
Депресивні райони, сірі хрущовки постіндустріального формату.
Вони кінчають болем хворої простати.
А нам ту сперму пожирати?
Ні, дякую.

27.11.2012

***

У самому кінці публіка ще попрохала зачитати "Гімн епохи" - я й зачитав, що можна благополучно побачити на відео.

***

Роман Неграмотний читав більше матеріалу, ніж на минулому літвечорі. Дуже сподобалася подача (росте бро), самі можете зацінити.


***

Помнить О Дружбе (Ірина Павленко) поділилася своєю поезією. На жаль, не з самого початку зняв, бо виходив зустрічати друзів. Але маємо, що маємо.



***

Таня Грачова порадувала божевільною прозою. Особливо про дівчат, що лопаються.


***

Дебютувала на вечорі моя хороша подружка Любов Терещенко.

Постмодернізм
Люба читає.

Війна в собі

Останній вірш, що витрачу на тебе,
Останній аркуш, залишки чорнил.
Останні краплі… І нема чорнил,
                                як і немає крил.
                                       Нема вітрил.
Вітрил, що триста днів несли по хвилях,
По хвилях серед айсбергів й снігів,
Мою свідомість, що не розуміла,
Якого зла ти заподіяти хотів.
                                    Чи не хотів?
                                    Або не знав.
Не знав, що образи твої двоїлись,
Фатальність протиріч не розумів,
Що руйнівною силою стає мінливість
І нищить всі досягнення життів.
                                     Моїх життів.
                                              Руйнує.
Галактику мою, мою планету,
Усе моє повітря, простір мій.
Захоплює в тісні свої тенета
Усе, що будувалося в мені
                                    так довго.
                                      А тепер -
Двоє тебе крізь простір мого Я
Крокуєте. Грабуючи. Війною.
Терактами. І вже тепер ніяк
Не залишитися мені живою
                                         із тобою.
                           З котрим тобою?
Тобою, що дістане перемогу,
Серед руїн себе в полон вкраде,
Отримає квиток у ту дорогу,
В кінці якої назавжди впаде.
                              Впаде у прірву.
                                  Постріл. Все.
Дуель скінчилась. Чорний сніг.
Спадає тихо. Тихо надто. Болюче тихо.
Ти не зміг… Твоя могила біля ніг.
І ще одна - то теж твоя.
                                        Також твоя.
                                              А далі я.
У темряві я пил ковтаю, що розриває.
Я - зникаю. Мій простір творить нове Я.
Із попелу твого ім`я, з уламків війн.
                                          Мені – живій.
Без тебе.
Без обох тебе.

***

Цей день

В один із днів, такий, як цей,
Побачу я твоє лице,
Усе у зморшках і у шрамах,
І ти мовчатимеш так само,
Як і колись, в цей самий день.

Мовчи, мовчи, мовчи ще довше,
Роби між нами порожнечу,
У кілометрів сто завдовжки.
Створи її - це ж так доречно.

Дивись, дивись, дивись глибоко,
Роби все так, щоб я боялась,
Дивись крізь мене третім оком,
Щоб там нічого не сховалось.

Кохай, кохай, кохай фальшиво,
Неправдою мене кохай.
Ненавистю, це ж так красиво:
Кажи, що хочеш, ображай!

Кричи, кричи, кричи щосили -
Всю злість свою вкладай у крик,
Бо я чомусь тебе любила,
А ти до того майже звик.

Тепер зникай, зникай надовго,
Ховайся далі від людей,
Рушай, будуй свою дорогу,
Зі зраджених моїх ідей.

Пройдуть роки. І в день, як цей,
Побачиш ти своє лице.
Але в мені. Без здивування,
Не зрадивши свого мовчання…
Ти проклинатимеш цей день.

АФТЕПАТІ

Після літвечору пішли в епічний дворик під назвою "горішник". Але не треба описів, краще відео - замість тисячі слів.


А загальну атмосферу прекрасно охарактеризовує ця надзвичайна пісня:

 
Наче все. А ви обов'язково залишайте коменти, якщо є щось додати.

Інтерв'ю з Артемом Бебиком на Nikolaev City

$
0
0
Інтерв'ю зі мною розмістили на сайті Nikolaev City. Просто перепощу його тут.


***

Артем Бебик: постмодерністська (не)серйозність

Постмодернізм

Мистецтво споглядає людей. Воно втілює в собі експерименти свідомості автора, виводить нас із старих рамок і ставить в нові, кидає сприйняттю виклик нестандартною формою і різким змістом. Минуле сторіччя навчило нас милуватися порожнечею білих аркушів паперу, вдивлятися в чорні квадрати і цінувати філософське безглуздя абсурду. Не відомо, коли постмодерн вперше дістався Миколаєва, але наразі сприймається вельми позитивно. Молодий миколаївський літератор Артем Бебик розповів, як він творить, антижартує і насолоджується безмежністю порожнечі реальності.


Постмодернізм

Кореспондент:Отже, коли ти почав цікавитися літературною творчістю?

Артем:Я в дитинстві любив читати, захоплювався фантастикою та фентезі. Згодом почав писати прозу, у мене навіть чотири глави роману є. Серйозно займатися літературою я вирішив два роки тому, зараз є плоди – мої твори опублікували у збірнику «Золота Арфа».

Кореспондент:Якого напряму творчості дотримуєшся?

Артем:Я наліпив ярличок «постмодернізм», але з маркетологічною метою. Він добре характеризує мою творчість – тобто всього потроху. Я не розділяю поезію чи прозу, це знову ж таки просто ярлики для розуміння іншими людьми. Я пишу просто текст, літери, де є певна ритміка. Однак, якщо казати стандартно: використовую переважно формат верлібру.

Кореспондент:Розкажи про свої «антижарти»!

Артем:Антижарти – це стьоб над гумором, який вже приївся, себто такий собі «постгумор». Це жарти, в яких смішна частина замінена на побутову. Мої антижарти – це переважно переробки відомих анекдотів, де побутове подекуди є дещо абсурдним, але воно все одно побутове. Наприклад:

- Як називається мусульманин за штурвалом літака?
- Пілот.

На зборах щирих українців:
- Шановне товариство, серед нас є москалі?
- Ні!
- Точно нема?
- Точно нема!
- Дякую за інформацію.

постмодернізм

Кореспондент:Де береш натхнення для творчості?

Артем:Мене надихає музика. Також - чужа літературна творчість, адже постмодернізм – це цитування, позичання якихось образів у попередників (для подальшої деконструкції). Ще – жіноча врода. І медитація - проте я не вважаю її банальним сидінням у позі лотоса, натомість - це розмірковування над буттям, спроби розчепити реальність на атоми та намагання осягнути порожнечу (так звана "медитація на порожнечу"). Як сказала одна мудра людина: "Це важко осягнути, втім і не треба", однак порожнеча - якщо коротко – це об'єктивна реальність, відокремлена від нашого сприйняття. Я це розумом розумію, але осягнути і прийняти поки що не вдалося. І ледь не забув - мене ще, звісно ж, надихає Інтернет, куди ж без цього інформаційного наркотику.

Кореспондент:Нещодавно ти зачитував твір «Коротке кохання», в якому кожне слово починається з літери «К». Що це значить?

Артем:Колись в Інтернеті я читав історію про Богдана Косіва, твір власне йому і присвячений. Їхав Богдан із іноземними друзями в потязі і казав, що наша мова – найкрутіша. Щоб це довести, він зачитав оповідання на букву «П», потім – вірш, де так само всі слова на букву «С». У мене виникла думка трошки підіграти йому. Сюжет тут – банально побутовий, я хотів звернути увагу на форму.

Уривок з «Короткого Кохання»:

Кмабуть, к’я кстав каж кчервоний квід ксорому кта клюті: "Кале кж..." Кне квстиг кдоговорити, кбо кодна кз кних кдістала кніж кі кпирнула кмене кілька кразів ку кживіт. Кдівчина кпоклала кзброю кназад кдо ксумочки, кі кподружки кпішли ксобі кдалі.

Кореспондент:Були ще якісь експерименти з формою творчості?

Артем:У мене є вірш «Крапка». Він власне з крапки і складається. Що найцікавіше, я його читав на літературному вечорі останнім віршем. Прочитав, як крапка читається в тексті - тобто ніяк, помовчав просто. Ще я люблю повторення слів. Слова – це лише набір літер, і я намагаюсь людям про це нагадати, читаю одне і те саме слово з різною інтонацією. Я така людина, що не люблю дуже серйозне ставлення до чогось, в тому числі - до поезії, прози, мистецтва...

постмодернізм

Кореспондент:Чим займаєшся окрім літератури?

Артем:Я раніше музикою займався, майже чотири роки грав у гурті NoiZeless та інших проектах на ударних. Потім покинув, і одна з причин – тому, що хотів приділити більше уваги та часу заняттю літературою. Зараз ми з друзями досі інколи збираємось пограти для себе. Ще я працюю, веду блог (artem-bebik.blogspot.com), з людьми спілкуюсь. Наразі я би назвав своє життя умиротворенним - просто живу, як хочеться, намагаюся насолодитися миттю, бо нічого окрім теперішнього моменту й не існує. Минуле - це спогади, майбутнє - це здогадки. Не люблю складати плани на майбутнє - від них лише розчарування.

Кореспондент:Завжди українською мовою розмовляєш?

Артем:У мене немає російської крові, але раніше я розмовляв на миколаївському діалекті російської мови. Подумав, чому б не розмовляти українською? Зараз переходжу на російську тоді, коли до мене звертаються росіяни, які української не розуміють. До речі, мені не подобається слово “суржик”, воно існує, щоб виокремити та принизити певну категорію людей. По суті, мова не знає кордонів, тому я й лінгвістично експериментую: у мене і суржик є, і різноманітний сленг, і азірівка, і нецензурщина.

Кореспондент:Як ставишся до політики?

Артем:Люди гроші заробляють, можна так сказати. Не думаю, що політику може змінити звичайний народ (хіба що знищити). Це – внутрішньокланові ігри “еліти”.

Кореспондент:В творах ти часто використовуєш ненормативну лексику. Наскільки для тебе це важливо?

Артем:Це ж просто слова. У людей щодо них є упередження, у мене немає. Я би не сказав, що використовую їх заради епатажу, але це - частина лексикону, якої я не соромлюся. Якщо якесь слово хочеться написати, я його пишу, а люди потім дивуються і обурюються. Але ж мистецтво нікому нічого не повинне.

Кореспондент:Розкажи про проект “Постмодерністські Уроки”(vk.com/postmodernist_lessons)

Артем:У мене з собою завжди є блокнот, куди я записую якісь думки. Згодом я вирішив викладати думки та ідеї в форматі афоризмів в Інтернет. У цієї групи вже понад 700 підписників.

постмодернізм

Кореспондент:Що думаєш про літературний рух в Миколаєві?

Артем:Він слабенький, але його можна активізувати. Ситуація з виданнями дуже погана – це проблема для прозаїків, а поети можуть ходити на літературні вечори, які проводяться. Мені до вподоби їх хаотичний формат, це не мають бути “совкові” заходи, де всі сидять з рівними спинами і хлопають по команді. На жаль, у нас немає літературних об’єднань, де люди б збиралися за літературними напрямками і робили щось разом. Також недостатнє висвітлення у пресі – лише кілька статей в місцевих ЗМІ, хоча це вже добре. Щодо миколаївських літераторів, мені подобається поезія Романа Неграмотного, Олега Дороша і божевільна проза Тані Грачової.

Блог Артема Бебика:artem-bebik.blogspot.com
Публічна сторінка вконтакті:vk.com/artem_bebyk
Проект “Постмодерністські Уроки”:vk.com/postmodernist_lessons

Автор:Ксения Демченко

Источник:Nikolaev-City

Конкурс шведингу в Миколаєві

$
0
0
От знаєте, як воно інколи буває - сидиш собі та й не відаєш, що навколо твориться. І думаєш безнадійно - Биколаїв, Нарколаїв, геть нічого цікавого не відбувається. Вибачте, однак я вимушений розвіяти ваші ілюзії - наразі говоритимемо про місцевий кінематограф.

На минулих вихідних у Миколаєві проходила визначна (для декого) подія - швединг, яку я не міг оминути увагою та, звісно ж, узяв участь.
Перш за все поясню, що воно таке:
Швединг - це створення саморобних ремейків на відео. Термін був вигаданий французьким режисером Мішелем Ґондрі у фільмі "Перемотка" ("Be Kind Rewind").




Хочу відзначити, що проводиться в нашому місті конкурс цих самих аматорських відосиків щорічно, і в 2012 вже вчетверте (а пацани й не знали) - на голому вдягненому по-хіпсторськи ентузіазмі людей з об'єднання "Арт-Оптимісти". І цього року організатори заходу поставили  за мету зйомку переробок різноманітних музичних кліпів.
На все про все команди мали 2 доби: конкурс стартував у п'ятницю о 19:00, а вже готовий результат, свіженькі шведингокліпони орги приймали в неділю о 19:00. Наступного ж дня, у понеділок о 17:00 (вельми незручний час, мінусую), запровадили показ ремейків у "Мультиплексі" (це кінотеатр миколаївський такий, якщо що), підводили підсумки та, власне, визначали переможців методом голосування глядачів (за таку концепцію плюсую).

***

Перше місцепосіла команда миколаївських хезеемщиків "Святий Себастіян", котра зняла ремейк на кліп Queen - I Want to Break Free - і, як на мене, посіла заслужено: майстерна постановка, харизматичний головний герой, влучний вибір кліпу (до речі, ми самі думали його взяти, але хлопці нас випередили).


***

Друге місце. Оце вони розгулялися (базарю). "Вони" - це "Rat Zeppelin", які покреативили на декструктивно-іронічний манер, взявши за точку опори кліп Fatboy Slim - Push the Tempo. Чесно кажучи, реготав упродовж усього перегляду, а оскільки відео показували першим, то приблазнюватий настрій мені було забезпечено на весь шведингосеанс.



***

Третє місце: особливої оригінальності я не помітив, позаяк відхід від першоджерела, себто кліпу Oren Lavie - Her Morning Elegance, мінімальний; та й поугорати я прийшов, а не ваніллю завантажуватися (це лише моя думка, не зважайте), проте за режисуру, монтаж і витримку команді "Нічна зміна" ставлю твердий


***

Врешті-решт доплентався до команди "Г.Ц.П.", учасником котрої я й був. Наша переробка кліпу Prodigy - Smack My Bitch Up посіла скромне п'яте місце, що, безсумнівно, обернулося приємною несподіванкою.


Від себе додам, що процес створення ремейку справив на мене неабияке враження, увімкнув mode "піднесення", дав нагоду познайомитися/поспілкуватися з цікавими людьми та подарував небуденний досвід. На даний момент гадаю, що з радістю зніматимуся й надалі у подібних творіннях сірого міста корабелів.

Якщо маєте чим поділитися стосовно даного шведингу - ласкаво прошу відписуватися в коментах.

Антижарти. Постгумор. Частина 3

$
0
0
Багатенько кисню ми перетворили на вуглекислий газ відтоді, як я запостив попередні антижарти, а тим паче першу збірку постгумору.

Тому не буду затримувати голослівністю, лише скажу: приготував ще одну партію постгуморуу вигляді антижартів. Ласкаво прошу до столу.

Артем Бебик
Всім постгумор, котани.


***

Заблукав москаль у Львові. Бачить - дідусь, вирішив запитати дорогу. Нажаханий розповідями про злісних бандерівців, що катують росіян у Львівському метро, москаль намагається вдати з себе українця:
- Перепрошую, а де тутка останівка?
- За углом. Только по-украински правильно будет "зупинка".


Артем Бебик

***

- Куме, а ви знаєте, як москалі кажуть на наш борщ?
- Як?
- Борщ.


Артем Бебик
Ай молодець!

***

Приїхала внучка до бабусі й дідуся в село. Наварили для гості смачного борщу, дістали сальця, наліпили вареників з вишнею.
Поїла внучка та й питає:
- А десерти?
- Вибач, немає.


***

- Коли ви бачите випускника філологічного факультету, що ви зазвичай йому кажете?
- Привіт.

Артем Бебик

***

Сьогодні біг за маршруткою, перечепився та впав у калюжу. Поряд проходив чоловік і сказав: "Не забився?"

***

Новий рік:
- Треба зателефонувати мамі, сказати, де я.
- Альо, мамо, я в друга.

Артем Бебик

***

- Ти знаєш прикол про "ні - я теж"?
- Так.
- А.

***

- Ти пив?
- Ні!
- Ану скажи "Лара у Клари вкрала корали".
- Лара у Клари вкрала корали.

***

У трамваї жінка похилого віку намагається поступитися місцем дуже худому парубкові:
- Сідай, бідолахо. Ти чого ж такий худий? Хворієш чи що?
- Ні, дякую. Я студент.
- То давай хоч пальто твоє потримаю.
- Це не пальто, це френч.

***

Мама запитує у Вовочки:
- Як справи в школі?
- Добре.

***

- Знаєш, чим карається двоєженство?
- Ні. А чим?
- Формально нічим, але Сімейний Кодекс України передбачає, що двоєженство є підставою для визнання шлюбу недійсним.

***


- Лікарю, що робити, у мене одне яйце посиніло!
- Подивимось… Ооо, хлопче, ампутувати!
Через тиждень після ампутації…
- Лікарю, що ж мені робити, у мене друге яйце посиніло!
- Подивимось… Ооо, хлопче, і це ампутувати!
Через тиждень після ампутації мужик спостерігає посиніння пеніса… Думає, піду до лікаря – ампутує, сходжу-но краще я до бабки-знахарки…
- Скажіть, ви все знаєте, у мене пеніс посинів!..
- Ну, знімай штани, подивимось! Ооо, з таким краще до лікаря.

***

Як завжди, буду радий оцінкам і критиці антижартів у коментах.
Наостанок проанонсую: готую аналітичний нарис про те, чим же є загадковий постгумор.

Оновлення. Аналітичний нарис написано: Що таке постгумор? Що таке антижарти? Відповідь є

Вірші Артема Бебика, експериментальні та не дуже

$
0
0
Давненько я не постив поезію. Та й приводу не було: ні літвечорів, ні нових публікацій, ні інших цікавих подій. А віршіж назбиралися - тому й вирішив поділитися. (До речі, усі вони вже були запощені на моєму пабліку - там я всю поезію викладаю в першу чергу, де й раджу всім зацікавленим стежити за оновленнями.)


Постмодернізм


***


Садок вишневий коло хати?
Ніхуя.
Депресивні райони, сірі хрущовки постіндустріального формату.
Вони кінчають болем хворої простати.
А нам ту сперму пожирати?
Ні, дякую.

27.11.2012


Постмодернізм

***

Вірш про інтереси

Алкоголь, нікотин
ЛСД, героїн
Анаша, первітин
Декстрометорфан

23.01.2013

Постмодернізм

***

О, твої очі наче ізумруди.
А, ні, вони ж не зелені.
Тоді похуй.
Я тебе кохаю.

1.1.13

Постмодернізм

***

!

Я є людина.
Я є
Я
Я?
?
.

24.01.2013

Постмодернізм

***

Думи-хуюми
(вірш-хуїрш)

Думи-хуюми мої, думи-хуюми мої,
Лихо-хуїхо мені з вами-хуями!
Нащо-хуящо стали-хуяли на папері-хуєрі
Сумними-хуюмними рядами-хуядами?..
Чом вас-хуяс вітер-хуїтер не розвіяв-хуїяв
В степу-хуєпу, як пилину-хуїну?
Чом вас-хуяс лихо-хуїхо не приспало-хуяло,
Як свою дитину-хуїну?..

Бо вас-хуяс лихо-хуїхо на світ-хуїт на сміх-хуїх породило-хуїло,
Поливали-хуяли сльози-хуйози... Чом не затопили-хуїли,
Не винесли-хуїнесли в море-хуйоре, не розмили-хуїли в полі-хуйолі?
Не питали-хуяли б люди-хуюди, що в мене-хуєне болить-хуїть,
Не питали-хуяли б, за що проклинаю-хуяю долю-хуйолю,
Чого нужу-хуюжу світом-хуїтом? «Нічого-хуїчого робить-хуїть», — 
Не сказали-хуяли б на сміх-хуїх...

Квіти-хуїти мої, діти-хуїти!
Нащо вас-хуяс кохав-хуяв я-хуя, нащо доглядав-хуяв?
Чи заплаче-хуяче серце-хуєрце одно на всім світі-хуїті,
Як я з вами-хуями плакав-хуякав?.. Може-хуйоже, і вгадав-хуяв...

Може-хуйоже, найдеться-хуйдеться дівоче-хуйоче
Серце-хуєрце, карі-хуярі очі-хуйочі,
Що заплачуть-хуячуть на сі думи-хуюми — 
Я більше-хуїльше не хочу-хуйочу...
Одну сльозу-хуйозу з очей-хуєй карих-хуярих — 
І... пан-хуян над панами-хуянами!..
Думи-хуюми мої, думи-хуюми мої!
Лихо-хуїхо мені з вами-хуями!

24.01.2013


Постмодернізм

***

Ти сидиш у контакті.
Сидиш на стільці.
Сидиш за комп'ютером.
А я теж.

20.01.2013

Постмодернізм

***
Коли

Коли ходжу - я черепаха
Коли жеру - я бурундук
Коли серу - я сизий голуб
Коли всі сплять - нічний кажан
Коли вдихаю - я косатка
Коли я мрію - я титан
Коли пишу - я ясний фенікс
Коли вичитую - я маг
Коли живу - я порожнеча
Коли лечу - лєпьошка я.

28.05.2012

Постмодернізм

***

Вірш

<

{

[

|

]

}

>

[=

03.01.2013

***

Відповідь із ввічливості

)

24.01.2013

Постмодернізм

***

Мабуть, варто нарешті видати DIY-збірку поезії.

Азірівка або смірть! (багато картинок)

$
0
0
Завжди почував певну втрату через те, що в українській не можна так спотворювати слова, як у російській, через переважно фонетичну структуру нашої граматики. Але сумувати довго не довелося, адже з'явилася по-справжньому самобутня альтернатива - азірівка.

Говірка походить від своєрідної вимови нинішнього прем'єр-міністра - вельмишановного Миколи Яновича Азарова. Азірівці властиві крайнє радикальний ікавізм (перехід о, етощо в і), акання (властиве російській мові нерозрізнення голосних ота ав ненаголошених складах), широке вживання росіянізмів. До того ж говірка вже набула власний лексикон, який прямим шляхом узятий з вуст Миколи Яновича.

Одне з найпопулярніших відео пана Азіріва - живий приклад оригінальної азірівки.

Українська інтернет-спільнота, не довго думаючи, підхопила: усе це вилилося в безліч картинок, фотожаб, макросів та іншого смішного контенту. Вконтакті з'явився паблік Азірів, який обігрує мовленнєві курйози прем'єра: окрім того, що збираються цікаві матеріали за темою з усіх усюд укронету, так ще й кується оригінальний контент. Пости пишуться нібито від імені самого Азіріва. Найвдалішим творінням пабліку, як на мене, є Посібник з азірівки, що в картинках розглядає значення певних самобутніх слів говірки, як то "кровосісі", "попізже", "обісцяння"тощо - для кожної ілюстрації по одному слову.

Нижче подаю приклади картинок, що заслуговують уваги.

Азірів

***

Створений мною макрос став доволі популярним в інтернеті - у пабліку стоїть на аві.

Азірів

***

Ось і серія картинок для пакращєння володіння азірівкою.

Азірів

Вжівання: 
- Я завжді робів обісцяння всіго того, што ліблять абічні украйінці.
- Ось має вам обісцяння - всє будєт дібрє.

***

Азірів


Вжівання: 
- Кровосісі зніву памішалі пакращінням.
- Знайдіно групірівку Кровосісів, які хатілі нагрітіся за рахунак біджєтніх кіштів.


***

Азірів


Вжівання:
- Тріба підняті падаткі для патняків, пітімішто бюджіт зніву тріщіть.
- Патнякі обнаглілі взагілі, рабітают нє повній робічій дєнь.


***


Азірів


Вжівання:
- Кріза мінєт попізже.
- Нєхай усє плохоє мінєт в новім році!


***


Азірів


***


Азірів


Вжівання: 
- Майя нє паміліліся, прісто армагідін будє попізжє.
- Я нє запіздівся, я попірєдів, шо буду попізжє.

***

Азірів

Вжівання:
- Хюндай зніву полімався, а два вагіна взагалі прішлось помінять.
- Я обічно йізжу в плацкарнім вагіні.


***


Азірів


***

Азірів

Вжівання: 
- Колі я запітав у Віті, што йіму підаріті на дінь наріджіння, то він скізяв, што лучшій підірок - цє я.
- Я тобі зріблю підарунок - фірарі красного цвєта.


***

Так що вчіть, практикуйтеся - не засмучуйте Мікілу Янівіча.

Азірівка

***

Наш прем'єр-міністр за популярністю невдовзі пережене навіть самого Джакіра.

Азірівка

Каріч єслі ті тру прімєр-міністір і папєрєднік то мусіш біть істіннім філізіфам і нізважать на бідло.


***

Азірівка

Івілюція лідського світігляду.

***

Азірів

***

Азірівка

Даже пріміру міжна трішкі помічтать.

***

Азірів

Діпрісія такая ж часть нашіго жіття як і радість, тріба знахідіті задівілєння дажє в цьому....

***

Азірівка

***

Алюзія на відоме відео - досить потішно. 

Азірівка

***

Азірів

***

Азірів

Єх, ліблю ініді патріліть з лілкамі.

***

Азірів

***

Азірів

Однє сліво, а скількі значєній!

***

Наразі вистачить. А як бажаєте більше - заходьте на паблік.

P.S. Пост іноді оновлюється - додаю нові матеріали зі словника азірівки та просто кумедні картинки. Не проґавте пакращєння.

Що таке постгумор? Що таке антижарти? Відповідь є

$
0
0
Написав я все-таки невеличкий нарис того, чим є постгумор, антижартизокрема. 

Постгумор



Перенасиченість постмодерністської епохи призводить до знищення святості в ставленні до речей і явищ (істини не існує, отже, ніщо не може бути священним). Повна іронізація, гра зі смислами та формами. Абсурдизм сучасного періоду апокаліптичного театру дійшов до такого стану вичерпності, що людям починає набридати навіть гумор. Так, нині в тренді агумористичне висміювання гумору - постгуморяк він є.

Спочатку визначення. Оскільки постгумор є радше описом загальної тенденції та напрямку, то надам пояснення конкретного виду, що зветься «антижарт».
Отже:

Антижарт - це форма гумористичного твору, де очевидно смішна частина замінена на
буденну.

Для ліпшого розуміння - кілька прикладів українською:

***


У далекі-далекі часи у Львові в трамвай забігає дід у вишиванці з автоматом і питає:
- Котра година?
Негр, який сидів поруч, встає та чистою українською каже:
- Пiв на другу!
Дід йому:
- Дякую!


- Тітка Галя вже йде. Що треба сказати, синку?
- Не знаю.
- А що я завжди кажу?
- До побачення.


Ішов ведмідь по лісу. Бачить - машина горить. Злякався та втік.


- Знаєш, чим карається двоєженство?
- Ні. А чим?
- Формально нічим, але Сімейний Кодекс України передбачає, що двоєженство є
підставою для визнання шлюбу недійсним.


- Скільки молдаван потрібно, щоб закрутити лампочку?
- Один.


Більше антижартів:
Антижарти: мистецтво постгумору
Свіжі антижарти. Агумористичний постгумор
Антижарти. Постгумор. Частина 3

***

Причину появи такого явища як антижарти я вбачаю у закінченості та вичерпності гумору в наш час - все те саме, що і з іншими видами мистецтва й творчості в епоху постмодерну. Люди усвідомлюють, що всі гумористичні прийоми вже використані, і способи гуморизації настільки заюзані до дірок, що стали конче заяложеними - жарти вже викликають не сміх, а лише нудоту (привіт Жан-Полю!).

Натомість постгумор виступає як анти-блювальний засіб. Антижарт дарує відчуття абсурдності: позаяк очікування смішного вже фактично автоматичне та прив’язане до якогось дотепного виверту, звичне й буденне розгортання подій рішуче розриває шаблон, як колись свіжі дотепні жарти. Тому я не вважаю дивним, що люди сміються з постгумору. Причому сміються несамовито, скажено, нестримно, як не сміялися з жодного звичайного анекдоту (сам такий). У той же час, антигумор не буде смішним людям, які не знають жарту, над яким дартується в
антианекдоті.

Існує думка, що це вплив культури іміджборд - аргументація полягає в тому, що такий рівень перенасиченості, який спонукає висміювати жарти (масло маслене по суті), може з’явитися тільки в бітардів, які, коли взяти до уваги сексуальний, а не гумористичний потяг, від тієї ж переповненості та, як наслідок, утрати гострих почуттів мастурбують на трапів (shemale), розчлененку, цп (child porn) та подібне. Утім, дане твердження є занадто узагальненим, бо АІБ відвідує дуже багато різноманітних людей, котрі й близько не мають перерахованих захоплень. Але зважаючи на певну низку фактів, варто погодитися, що постгумор якщо й не зародився на іміджбордах, то був на них розвинений, вдосконалений і пущений у маси.

Отакі дива дарує людству сучасність. Спочатку були вірші з цифр, малюнки, що складалися з однієї геометричної фігури, далі - виставкові композиції з пісуарів, картини томатних супів… От наразі маємо поповнення – постгумор, де смішним є саме несмішне.

Артем Бебик

Вірш Янка Купали "Хто ты гэткі?" українською - "Хто такий ти?"

$
0
0

Білоруська література - не те явище, з яким ознайомлено багато людей. Утім насправді білоруси писали чудові речі, що аж за душу беруть. Мене особисто ще підкуповує милозвучна білоруська мова, яка так схожа на мою рідну. От вирішив посприяти поширенню білоруськомовних творінь - перекласти вірш Янка Купали "Хто ты гэткі?", популяризований піснею Ляпіса Трубецкого "Не быць скотам".




***

Хто такий ти?


Хто такий ти?
       —  Свій, тутешній.
Чого хочеш?
       —  Ліпше долі.
Що за долі?
       —  Хліба, солі.
А що дужче?
       —  Землі, волі.
Де вродився?
       —  В своїм селі.
Де хрестився?
       —  При путі.
Чим освячений ти?
       —  Кров'ю, потом.
Чим бути хочеш?
       —  Не бути скотом.

***

Гадаю, ні для кого з українців не буде проблемою зрозуміти оригінал.

Хто ты гэткі?


Хто ты гэткі?
       —  Свой, тутэйшы.
Чаго хочаш?
       —  Долі лепшай.
Якой долі?
       —  Хлеба, солі.
А што болей?
       —  Зямлі, волі.
Дзе радзіўся?
       —  Ў сваёй вёсцы.
Дзе хрысціўся?
       —  Пры дарожцы.
Чым асвенчан?
       —  Кроўю, потам.
Чым быць хочаш?
       —  Не быць скотам.

Артем Бебик

***

Як бачите, я намагався переклад зробити якомога подібнішим до оригінального вірша Купали. Буду радий зауваженням і конструктивній критиці в коментах.


Іміджборди: короткий лікнеп

$
0
0
Перепост моєї опублікованої в інтернет-журналі "СОДА" статті про іміджборди.

***

Іміджборда

Можливо, ви чули про місця, де можна поспілкуватися вільно, побути собою – або ж  навіть розшукуєте такі? Що ж, ви знайшли правильну статтю. Ні, тут не описуватимуться хіпанські комуни, які давно вимерли, чи анархо-поселення, віддалені від комфорту сучасної цивілізації. Наразі насолодитися необмеженим плюралізмом і повною свободою слова можна, не встаючи з-за домашнього комп’ютеру. Вітайте: іміджборди.



Що таке анонімна іміджборда (АІБ, чан, борда, дошка)? Дати визначення дуже просто:це є  анонімний вид форуму без обов’язкової реєстрації чи іншого виду ідентифікації особи та з можливістю прикріплення картинок до посту. Проте ці слова пояснюють дуже мало, адже не розкривають всього, що за ними криється: себто гігантський масив інтернет-культури, ба більше того – дехто взагалі вважає АІБ найповнішим на даний момент втіленням свободи інформації та спілкування.
Як показує практика, для значної частки людей (чи радше для тих, хто не звик до подібних ресурсів) навігація на іміджбордах є досить незручною, а інтерфейс – неоковирним. Хоча насправді нічого складного немає – сайт розділений на розділи: загальний і тематичні, які варіюються в залежності від конкретної АІБ, однак певні сталі існують – наприклад, розділ для аніме. У кожному  можна створювати треди – теми для обговорення. У треди можна постити текстові повідомлення та картинки.
Наступне, що може збентежити випадкового відвідувача – ПРО ЩО ВОНИ В БІСА ГОВОРЯТЬ? ЩО ЦЕ ЗА МОВА ВЗАГАЛІ? Так, анонімне спілкування сприяло створенню певної мережевої субкультури, члена котрої знають під інтернаціональним ім’ям «Анонімус»(також «Анон»«Анонім»), а на українських чанах частіше можна зустріти місцевий термін«Безосібний», або скорочено – «Безос». Отже, анонімна спільнота вирізняється передусім власним сленгом. Усі ці «тян», «бамп», «ЄОТ» навряд чи зрозумілі пересічному користувачеві інтернету – навіть не зважаючи на те, що бордівські терміни потихеньку розповсюджуються за межі бордосфери, причому почасти й у реал. Також не зайвим буде зазначити про можливий шок для новоприбулого від кількості ненормативної лексики – вона на іміджбордах традиційно не модерується.
АІБ останнім часом стають досить популярними, хоча їхня історія починається аж 2001 року з моменту створення першої іміджборди – японського чану Futaba Channel. Куди ж без цього, японці зі своєю унікальною культурою відзначились і тут. Либонь, вплинула сувора та сковуюча етика цього народу, тому анонімність стала в нагоді для випускання пари надввічливим жителям архіпелагу Висхідного Сонця.
Наразі найвідвідуванішою та наймасовішою іміджбордою в світі є англомовний 4chan, створений 2003 р., а на теренах пост-радянського простору – 2ch (Двач), відкритий 2006 р. (сайту на доменному імені 2ch.ru вже давно не існує, проте він має спадкоємця, найпопулярніший з його доменних дзеркал – 2ch.hk). Спільнота першого має значний вплив в інтернеті: форчанівські анонімуси перешкоджали роботам сайтів (що здійснювалося передусім заради потіхи, однак інколи також з ідейних переконань – як у випадку з Operation Payback на знак підтримки Wikileaks та вільного інформаційного доступу загалом). Відзначилися західні безосібні й за межами інтернету: відносно недавно проходила ціла кампанія акцій протесту проти Церкви Саентології. Ще варто згадати цікавий факт визнання адміністратора Форчану Кристофера Пула a.k.am00t найвпливовішою людиною світу в квітні 2009 за результатами відкритого інтернет-голосування, організованого журналом Time  (джерело).
Утім, до України це явище дійшло відносно нещодавно, першу повноцінну іміджборду таповноцінно українську іміджборду було запущено лише 2009 року. Наразі маємо 3 чани.
Учан – перша українська іміджборда (до цього були російськомовний Uachan та недовгоіснуючий W13 – обидва непопулярні та вже давно мертві). Тож вважати днем народження українського безоса можна 17 листопада 2009 року – дату, коли був створений Учан. Спочатку борда була автономією на сайті Українських демотиваторів, згодом була перенесена на власний хостинг.  Саме Учан є наймасовішою, найнаповненішою та найвідомішою іміджбордою укрмережі. Спершу чан відзначався сильною заполітизованістю, але зрештою хворобливий інтерес згас, а увага до різних тем стало врівноваженішою, об’єктами дискусій виступили різноманітні речі та явища. На даному етапі розвитку Учан має і внутрішні меми, і пантеон власних зірок, і унікальну говірку, дослідження якої вимагає окремої статті. Але найголовніше в цій іміджборді – дух свободи, який так сильно цінять свідомі люди – від наших предків запорожців до сучасних молодиків-інтелектуалів.
Нічан – відкритий 2010, задумувався як альтернатива Учанові, позбавлена надмірної заполітизованості (політичні теми заборонені всюди, крім, власне, розділу для політики), натомість декламувалася широка прихильність до аніме та отаку-культури, що, далебі, є властивим для АІБ – а на Учані цього якраз бракувало. Нічан не набув особливої популярності та досі є доволі маловідвідуваним, а адміністрація тяжіє до нехарактерної для іміджборд надмірної модерації. З плюсів: борду дійсно можна вважати віртуальною землею обітованою для українського анімешника.
Хатач – розпочатий 2012 року амбіційний проект, котрий мав за мету створення оригінального українського рушія. Його дійсно було розроблено, проте безліч незручностей і багів можуть засмутити, а початковий ентузіазм адміністраторів, який міг би виправити ситуацію, дещо вщух. Як би там не було, Хатач має приємний дизайн, виконаний в українському етнічному стилі, хоча для затятого анонімуса навігація скоріше за все буде незвичною.  Також цікавою є своєрідна інтерпретація властивого соцмережам механізму лайкання – система дислайків, що концептуально коріниться в субкультурі безосібного – можна «дати рака» посту, що не сподобався; отримавши певну кількість раків, пост або навіть тред видаляється (в загальному значенні «раком» анонімуси вважають деградацію).
Іміджборда
Скріншот Учану.

Що за таємниче /b/?
/b/ – це, так би мовити, саме серце іміджборди. Здебільшого коли йдеться мова про АІБ, то мається на увазі саме /b/. Якщо без метафор – це загальний розділ чану, відкритий для будь-яких тем (чи їх відсутності). Саме в /b/ існує загальновідома широка свобода висловлювання – найчастіше немає жодних правил (окрім обмежень чинного законодавства країни – наприклад, заборона дитячого порно). Відсутність чітких меж дала поштовх розвиткові самобутнього стилю в спілкуванні: наприклад, дискусії про сенс життя та філософію постмодернізму цілком можуть комбінуватися з порно картинками та обговоренням ранкової ерекції. У /b/ люди не стримують себе у висловленні емоцій, котрі у представників сучасної сповненої стресів і неврозів цивілізації переважно неприємні, як то агресія та злість – показово, що в англомовній частині мережі /b/ заслужив назву Internet Hate Machine (Машина ненависті інтернету).
Чому саме літера /b/? Це друга літера після /а/, якою позначається розділ «Аніме» – а іміджборди від самого їхнього виникнення були орієнтовані на японську культуру та зокрема аніме. Отже, таким чином, загальний розділ ніби символічно представлявся другим за важливістю після анімешного. Та все ж згодом, з напливом нових юзерів, жодним чином не пов’язаних з отаку та не зацікавлених в аніме, /b/ став набагато значимішим за решту розділів.
Людина, яка є частим відвідувачем /b/, зветься бітард. Фактично більше ніяких спільних ознак у цього прошарку мешканців інтернету немає, хоча безоси інколи намагаються змалювати портрет «типового бітарда», приписуючи деякі риси, що, можливо, частенько зустрічаються на борді, однак, зрозуміло ж, не є властивістю всіх завсідників /b/.
Іміджборда
Візулізація неординарності /b/
Іміджборда
Стереотип про Internet Hate Machine ще живий.
Іміджборда
"Двоїню" - каже безосібний, коли висловлює згоду з іншими аноном.

Меми
Ідеться, звісно ж, не про конкретно меми як одиниці передачі культури за визначенням Докінза, а про інтернетівські «мемчики», які доречніше було б назвати медіавірусами чи інтернет-феноменами.
Більшість мемів і популярних явищ в інеті походять з АІБ: демотиватори, FUUU-комікси, макроси (смішні картинки з підписом). Не оминула подібна участь і рідні чани, хоча, звісно, ми не можемо похвалитися таким розмахом, як 4chan чи навіть Двач. З відомих мені явищ, які, оформившись на іміджбордах, вийшли в маси, найпомітніше – азірівка. Відштовхуючись від неповторної вимови нинішнього прем’єр-міністра (безоси лагідно називають його Азірів), анонімна спільнота розвинула кумедну говірку, наразі вже навіть з деякими сталими термінами та зворотами. Наприклад, наведену картинку було вперше запощено на Учані, а звідти вона вже поширилася українським сегментом інтернету.
Міжна єслі абіріжна

Гумор
Оскільки ніхто не впізнає, можна сміятися з будь-чого. Відтак, на бордах дуже популярні жорсткий сарказм і чорний гумор. Безсумнівно, що це є в інших місцях, однак такої щільної концентрації їдучого висміювання ви не знайдете ніде – гарантую. Тим паче, що чани не позбавлені й унікальних комічних засобів.
За законами циклічності постмодерністської епохи на АІБ виокремився т.зв. постгумор – іронізація над власне звичайним гумором. Явище оформлене у вигляді антижартів – по суті жарти, де смішний виверт замінено на буденну подію. Я вже описував постгумор докладно в цьому аналітичному нарисі, тож тут не розповсюджуватимуся.
Іміджборда
Учанівська іронія над шароварництвом ("фапати на сленгу АІБ - мастурбувати)
Іміджборда
Еталонний приклад чорного гумору. (На зображенні - гора трупів після бомбардування Дрездену.)

Тролінг
Я довго думав, куди приткнути інформацію про тролінг, і все ж таки вирішив виділити для цього окремий пункт. Що вважаю справедливим – без тролів і борда не борда, вони тут почуваються як вдома. А взагалі чого таїти – либонь, кожен анонім бодай трохи, але троль – у силу постингу інкоґніто та специфічного почуття гумору. Ще плюс: за тролінг не банять, на відміну від більшості інших веб-ресурсів.
Не дивно, що таке привілля вилилося в т.зв. «товстий тролінг», або просто  «товстоту» – невмілі спроби задіти співбесідника, скоріше схожі на звичайні неприховані образи, ніж тролінг.
На українських чанах термін «троль» і похідні під впливом азірівки часто змінюють на  «тріль».
Український троль
Український тріль

Аніме
 Одвічно невід’ємний атрибут любові до аніме особливо розвинений на Нічані – там же ви знайдете й найбільше картинок, макросів та інших креативів анімешної тематики. Хоча на інших двох українських іміджбордах японську анімацію (особливо хентай) теж шанують і вподобають.

Сексуальність
Анонімність дозволяє людям висловлюватися вільно щодо будь-якої форми сексуальності, не зважаючи на суспільний осуд. Свобода настільки широка, що певний час АІБ навіть мала репутацію збіговиська педофілів – утім, цьому швидко запобігли жорсткою модерацією дитячого порно (на сленгу іміджборд: CP, або ЦП – від child porn). Зрозуміло, що педофіли не зникли з чанів, з ними можна поспілкуватися – з живими та реальними, котрі мучаться своїм потягом, соціальним несприйняттям, котрі самі ж передусім і виступають проти дитячої порнографії – а не ефемерним образом жахливого маніяка-ґвалтівника, жупелом педоістерії, створеним некомпетентними ЗМІ. Попри це під маскою Анонімуса приховуються представники різних форм сексуальності – від уже більш-менш звичних гомосексуалістів, фетишистів, транссексуалів до екзотичних фурріфагів (любителі антропоморфних тварин) чи прихильників ґуро (підвид хентаю, зображення еротичних сцен з розчленованими тілами, некрофілією, канібалізмом тощо).
Іміджборда
Педофіли проти дитячого порно.
Але переважна більшість, звісно ж, гетеросексуали. І чани дають вельми чітке враження про страждання від непорозуміння між гендерами та від безпідставних сексуальних табу. Тут знайдете й страх юнаків перед жінками, і женоненависництво, і чоловіконенависництво, і щирі любовні переживання, і скарги на незайманість, і сексуальні проблеми.
Чи не найпопулярнішою темою на АІБ є так звані ЄОТ-треди – абревіатура від «є одна тян» (тян – слово з іміджбордівського сленгу на позначення «дівчина», «жінка», походить від японського іменного суфіксу -тян (ちゃん) ). У них хлопці скаржаться на проблеми з протилежною статтю, а саме з конкретною дівчиною, у яку вони закохані. Аноніми можуть допомогти порадою та підтримати або висловити обурення пустопорожнім ниттям і підняттям такої заїждженої теми. Зі збільшенням відвідувачів жіночої статі з’являються ЕОК-треди – «є один кун (кум)» («кун» утворилося за аналогією з «тян» – від японського іменного суфіксу -кун (), а на українських АІБ трансформувалося в автохтонне «кум»).

_____________________________
До АІБ можна ставитися по-різному: як до дна соціуму або до волелюбної піратської автономії, як до збіговиська збоченців або до місця, де можна не боятися поділитися потаємним, як до чорної діри інтернету або до інформаційного раю, де анон допоможе відшукати все що завгодно. Багато різних людей, багато різних думок. Але заперечувати цінність таких видів ресурсів як мінімум недолуго.
Попереджуючи закиди в неповноті та ангажованості викладення, зазначу – я й не намагався описати явище іміджборд у повній мірі (позаяк це неможливо), а тільки постарався надати загальну картину, висвітливши, на мою думку, невід’ємні ознаки та природні тенденції. Для повнішого ознайомлення (не лише у випадку з АІБ) я завжди раджу практичне пізнання. Тому нижче наводжу кілька посилань, що можуть стати в нагоді, якщо ви зацікавилися темою цієї статті.
Для практичного ознайомлення можуть бути корисними такі ресурси:
Українська Ендиклопедія Драматика – http://dramatica.org.ua
Учан – http://uchan.to
Нічан – http://nichan.net
Хатач – http://xata.ch
Двач – http://2ch.hk

Текст: Артем Бебик

Всесвітній День Поезії в "Адреналіні"

$
0
0
21 березня на честь Всесвітнього Дня Поезіївідбувся літературний вечір у клубі "Адреналін" (це Миколаїв). Хоча, далебі,"літературний вечір" - досить гучно сказано. Насправді захід був досить скромним, з прямо-таки домашньою атмосферою, а формат наближений до формату квартирника - повна свобода дій і висловлювань, відсутність яких-небудь конкурсів і загальної тематики, можна було навіть читати не власні вірші. Власне, нічим розчарований не був, оскільки приблизно такого тихого лампового вечору й очікував.

Від самого початку було доволі тьмяно, тому першу учасницю важко розгледіти на відео (вельми прикро, оскільки на відміну від інших читаючих вона не сиділа весь час на стільці, а подавала поезію дуже артистично). Утім, потім на моє прохання освітлення зробили яскравіше, тому й зйомка вийшла хороша (наскільки це можливо для телефону).

Я читав другим, за тривалістю мій виступ був найдовший з усіх: сказали, що чим більше віршів, тим краще - цією настановою й керувався. Нічого нового не брав, хоча деякі творіння було зачитано вперше.

***


Гімн епохи

Зараз зачитаю гімн епохи:
похуй похуй похуй похуй
похуй похуй похуй похуй
похуй похуй похуй похуй
похуй похуй похуй похуй
похуй похуй похуй похуй
похуй похуй похуй похуй
похуй похуй похуй похуй
Сумно?
А всім похуй.

Уперше прочитаний 14.01.2012 на літературному поетичному конкурсі під назвою "Сніг"

***

Про що нам писати?

Вірші про кохання - хуйня
Тобто лайно, чи краще сказать - нісенітниця
(немає ж матюків у рідній мові)
Може потрібна лірика про сенс буття?
Стули писок, курво,
Я сам знаю як мені жити.
Пейзажна поезія?
Нуууууудноооооооо.
Тому закликаю - пишіть про ніщо
Тир дин тин пурм пум
Хрґрхґ піпіпіупіпіщо

15.06.2011

*** 

Ко-ко-ко

Я поет, зроби мені мінет
Не будеш робити?
А, ну добре тоді.

12.11.2012

***

Думи-хуюми
(вірш-хуїрш)

Думи-хуюми мої, думи-хуюми мої,
Лихо-хуїхо мені з вами-хуями!
Нащо-хуящо стали-хуяли на папері-хуєрі
Сумними-хуюмними рядами-хуядами?..
Чом вас-хуяс вітер-хуїтер не розвіяв-хуїяв
В степу-хуєпу, як пилину-хуїну?
Чом вас-хуяс лихо-хуїхо не приспало-хуяло,
Як свою дитину-хуїну?..

Бо вас-хуяс лихо-хуїхо на світ-хуїт на сміх-хуїх породило-хуїло,
Поливали-хуяли сльози-хуйози... Чом не затопили-хуїли,
Не винесли-хуїнесли в море-хуйоре, не розмили-хуїли в полі-хуйолі?
Не питали-хуяли б люди-хуюди, що в мене-хуєне болить-хуїть,
Не питали-хуяли б, за що проклинаю-хуяю долю-хуйолю,
Чого нужу-хуюжу світом-хуїтом? «Нічого-хуїчого робить-хуїть», —
Не сказали-хуяли б на сміх-хуїх...

Квіти-хуїти мої, діти-хуїти!
Нащо вас-хуяс кохав-хуяв я-хуя, нащо доглядав-хуяв?
Чи заплаче-хуяче серце-хуєрце одно на всім світі-хуїті,
Як я з вами-хуями плакав-хуякав?.. Може-хуйоже, і вгадав-хуяв...

Може-хуйоже, найдеться-хуйдеться дівоче-хуйоче
Серце-хуєрце, карі-хуярі очі-хуйочі,
Що заплачуть-хуячуть на сі думи-хуюми —
Я більше-хуїльше не хочу-хуйочу...
Одну сльозу-хуйозу з очей-хуєй карих-хуярих —
І... пан-хуян над панами-хуянами!..
Думи-хуюми мої, думи-хуюми мої!
Лихо-хуїхо мені з вами-хуями!

24.01.2013

***

О, твої очі наче ізумруди.
А, ні, вони ж не зелені.
Тоді похуй.
Я тебе кохаю.

01.01.13

***

Садок вишневий коло хати?
Ніхуя.
Депресивні райони, сірі хрущовки постіндустріального формату.
Вони кінчають болем хворої простати.
А нам ту сперму пожирати?
Ні, дякую.

27.11.2012

***

Вірш, написаний експериментальним правописом з кодовою назвою "азірівка"

*Присвячується AZIRIV ULTRAHIRDCIRE UNITY

"Кріза мінет папізжє,"
прімівів підір і замівк.
А підаріли ж абісцяння.

Нагадав про "Пакращєння вже сігідні"
І відпівідь:
"Міжна, єслі абіріжна".

Уперше прочитаний 23.11.2012 на літконкурсі [drugstore. pt1]

***

Хікуй, якщо не лох

Дивлюся в інетик та й думку гадаю
Чому я не хіка, що вдома втикає,
Чому мені, йнете, ти хобі не дав?
Роботу б покинув і лиш хікував.

Далеко у хаті, подальше від світу,
Шукати недолі, на депрес привіту,
В дівчат анімешних лиш ласки просить
У няшності милій весь депрес втопить.

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА;
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА:
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА?

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА —
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА.

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА, —
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА!
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА.

ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА,
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА
ХІКА ХІКА ХІКА ХІКА!

07.11.2012

***

Екзистенційний МКЛЇВ

Електризована Радянська заповільнюється
Жовтота...
Усі збираються до сну:
Норм пацани долускали сємки
Напилася ванілі ілітна хіпстота
Пізній гівнар допиває три сімки
Вася Фіфтік Шредінґера і мертвий, і ні,

А я все ходжу та ходжу.

От з ким не бувало такої хуйні,
Коли здається та осягається: все - то ніщо?
ПО-РОЖ-НЕ-ЧА
Ви думали, далі буде дуже депресивна поезія?
А ніхуя, мені заїбісь.

Уперше прочитаний 23.11.2012 на літконкурсі [drugstore. pt1]

***

Від звуку ґ
Дере горло
Я українець?

29.03.2012

***

Думки про майбутнє...
Думки про минуле...
Плюю собі в обличчя
Та крокую далі.

07.02.2012

***

!

Я є людина.
Я є
Я
Я?
?
.

24.01.2013

***

Крапка

.

Уперше прочитаний 11.06.2011 на заході "Литературный конкурс АРЕНА"

***

Першою відзначилася моя хороша товаришка Олександра Озерова. Вище я вже зазначав, що дівчина дуже невимушено поводить себе на сцені, доставляючи глядачам задоволення своєю експресією. Хочу відзначити вірш "Сделай мне больно", виконання якого вкотре викликало в мене мурашки по тілу.

 P.S. Невдовзі відбудеться другий за рахунком літконкурс drugstore, який організовує Олександра - вже оголошено набір, участь можуть узяти всі, хто бажає поділитися власними творами з публікою; точна дата вточнюватиметься в процесі набору конкурсантів. Я теж там планую виступити, буду дуже радий бачити всіх зацікавлених у миколаївській літературі людей.


***

Після на мене сцену вийшла Ірина Павленко. Поетеса зачитала тільки два вірші, але обидва прикольні - другиймені особливо подобається.


***

Четвертим поетом був Сергій Гололобов - парубок із оригінальною творчістю та гарною бородою. Насамперед порадував вірш, присвячений гуртові "Братья Карамазовы".


***

Наостанок Олександра Озерова зачитала мій улюблений вірш Маяковського (я його навіть переклав українською). Утішила старого.


***

Відверто кажучи, клуб "Адреналін" є доволі підхожим місцем для проводження всякого роду літературних вечорів. Об'єднання "Теплий настрій"уже зацікавилося - тож можемо чекати на подальші заходи ширшого розмаху.

Не соромтеся коментувати, якщо зосталися небайдужі по посту. Повірте, навіть короткий коментар підтримки може надихнути митця на значні звершення.

"Україна починається в Японії" - оповідання Артема Бебика

$
0
0
Ще на початку минулого року одне з моїх оповідань відібрали для друку в збірці Anthology of Modern Literature 2012. На жаль/на щастя, видання спочатку постійно переносилося, а згодом ініціатива зовсім заглухла.

Отже, гадаю, не буде зайвим викласти те старе оповідання. Я його не переписував, тільки трохи відредагував, тож твір лишився фактично незайманим з часу написання.

Оповідання Артема Бебика


***


Україна починається в Японії

Артем Бебик


«Любов до батьківщини – це приємні спогади, пов’язані з нею.»
Артем Бебик

«Лолщо?!»
 Після перегляду чергового тайтлу аніме Олена Прилипало розчинялася в тенетах світової інформаційної мережі, знаної як Інтернет. Посилання за посиланням, закладок дедалі більшає, голова незримо пухне від міцного струму інформації – і врешті дошукалася:

Ви ніколи не мріяли побути іншої національності? Може ви хотіли відчути себе аристократичним англійцем, пристрасним італійцем, темпераментним іспанцем або таємничим японцем?
Тільки тепер – ЦЕ МОЖЛИВО!!! – за допомогою речовини N.
Негайно замовляйте –кількість обмежена!

Далі йшли контактні дані.
Прочитавши незграбно складену рекламу, якої тьма тьмуща по всій мережі, дівчина спочатку прореагувала скептично та навіть іронічно. Давня віабу Олена, звісно, неабияк жадала би стати японкою, але як дівчина розумна, вона усвідомлювала всю фантастичність тієї загадкової речовини.
Хоча Японія всередині неї дещо сколихнулася, ніби від звичного для того архіпелагу землетрусу. Потаємна зернинка надії отримала нарешті крихту бажаних добрив…
Олена озирнулася – старенька однокімнатна хрущовка, яка прямо-таки благала про бодай косметичний ремонт. Вікна запнуті коричневими шторами, що ледве пропускали світло. Посеред кімнати ліниво розвалилося двомісне ліжко, яке ніколи не заправлялося, осторонь тулився старий письмовий стіл – на ньому чорний ноутбук і творчий безлад. Бляклі шпалери деінде провиднялися крізь просвіти між паперами формату А4, наліпленими на стіни. На аркушах містилися зображення – то була творча віддушина дівчини: вона малювала манґу. І робила це досить непогано.
Скільки ж суму Олена переживала від того, що це було абсолютно безперспективним заняттям. От переїхати б до Японії – інша справа, а ще краще: японкою там народитися… Однак дівчина була українкою  прожила все життя в Україні з повною відсутністю змог. І попри це Оленка не припиняла займатися «чудернацькими малюнками».
Захоплення країною висхідного сонця розгорілося в дівчині ще змалку, коли та без тями підсіла на дитячі анімешні серіали, що рясно крутили по українських телеканалах. Дивні великоокі персонажі створювали для дівчинки цілий світ, у котрий маленька Олена тікала від нестерпучої дійсності: батька-алкоголіка, психічно неадекватної матері… Поєднавши любов до аніме зі здібностями художниці, дівча натхненно розпочало любительську кар’єру манґоїстки. Отак безперервною ниткою захоплення пройшло через усе подальше життя, аж донині. Шкода, що даремно…
Олена вийшла на балкон покурити. Пагубна звичка не відпускала ще зі студентських часів, але дівчина й не докладала особливих зусиль, щоб її позбутися. Олена свавільно затягувалася п’янким димом: підступний нікотин розповзався по вразливому жіночому тілу та, дедалі поглиблюючи тютюнову залежність, отруював молодий організм.
На вулиці стояла ніч. Дим чудернацьким чином переплітався, плаваючи в очищеному морозом зимовому повітрі.
У голову знову вдиралися нав’язливі думки про Японію та речовину N. Олена прекрасно усвідомлювала, що на 99,99% імовірності то було чистої води ошуканство. Прагматизм у дівчині перевищував допустиму норму: не зважаючи на порожність життя, яка з кожним днем дедалі дужче тиснула на дверцята її мікрокосму, гіркий досвід важкого дитинства змушував задушувати в собі всі «нереальні» мрії, відкидати різноманітні сенси буття, які підступали зусібіч, хапливо посмикуючи душу. Не вдалося витравити одне тільки гостре прагнення, що ще з дитинства ціпко вкоренилося в дівчині – вона бажала стати професійною манґоїсткою. Мрія спала собі до пори до часу – і маленьке рекламне повідомлення в інтернеті акумулювало ланцюгову реакцію пробудження. Олена з усіх сил намагалася відігнати напосідливі думки, проте полум’я надії мимохіть розгоралося в серці, лоскочучи легкозаймисту жіночу душу. Перехоплювало подих, дівчина відчувала, як незрима пожежа прожогом розповзалася в грудях, аж поки вогонь не почав лизати голодними язиками весь периметр малого світу Олени, загрубілого від жорстокості світу великого. Тіло беззвучно кричало зсередини, наче там палали тисячі зірок, які рвалися назовні, тиск був напрочуд сильним, що, здавалося, от-от із вух піде дим. Од союзу гіркої зневіри та тепло-солодкого сподівання народжувалося рішення, воно неслося з висот духовних переживань, немовби вода з гір навесні.
Ну добре, дурисвітство, гадала дівчина; гаразд, нічого з того, певно, не вийде. Однак спробувати ж можна? Гірше точно не стане.

***

Замовляти речовину N виявилося легко, усе онлайн: впишіть ПІБ, укажіть адресу, поставте позначку, що прочитали інструкції до вживання, що ознайомлені з протипоказаннями та побічними ефектами. Олена переглянула інструкції: «Зілля – змінює національність і вживлює знання мови, менталітету, традицій (дія препарату є негайною). Пам'ять же колишньої національності поволі стирається. Згодом після прийняття речовини людина пам'ятатиме життя тільки тієї нації, на яку відбулося перетворення.» Далі також зазначалося, що ефект є безповоротним.
Сама не вірячи невластивій їй легковірності, Олена замовила .
Невдовзі прийшов емейл:
«Пані Прилипало, замовлення на речовину N прийняте. Номер замовлення 22344536. Незабаром прийде товар. Будь ласка, очікуйте

***

Речовина Nнадійшла через тиждень. Не дуже хутко, проте й не настільки затягнули, щоб роздмухувати скандал.
То був порошок жовтуватого кольору. В інструкції описувалося декілька способів його вживу, Олена вибрала найоптимальніший для себе: висипати в чай і випити. Смачно, тепло та звично.
Вирішено – зроблено. Навіть присмаку не відчулося: і не прогримів грім, не заяскравіла блискавка, не розверзлася земля, із пекла не виліз Сатана. Абсолютно ніяких змін.
«Та й не особливо сподівалася,» – з відтінком затамованої образи подумала Олена та лягла спати.

***

Дзвінок будильника. Відкрити одне око. Потім інше. Протерти обидва. Ох, як же Оленка ненавиділа вставати спозаранку. Але треба – сьогодні мусила здати проекти (підробляла дизайнером-фрілансером). З натугою змусивши себе підвестися з ліжка, дівчина смачно потягнулася. Опалення в квартирі було слабке, прохолода збадьорювала організм, котрий чимдуж пручався намаганням яві сколихнути його лазурний сонний спокій.
Олена попрямувала до ванної: освіжитися, зробити ранкові процедури, прийняти душ. Кінцівки рухалися на автоматі, руки приготували необхідні знаряддя, дівчина вже була готова починати чистити зуби. І тільки Олена кинула погляд у дзеркало – наступив шок. Щітка випала з руки, покотившись по вмивальнику, дівчина остовпіла, вилупившись скляними очима у власне віддзеркалення – звідти дивилося чуже обличчя.
Наче в казці: за ніч Олена трансформувалася в японця – монголоїда із невеличкою домішкою австралоїдної раси. Поступово усвідомлюючи зміни, дівчина приходила до тями, відчувала, як холодок від несподіванки плавно перетворювався на крещендо теплоти, котра різкими променями пронизувала єство: вдалося, вдалося!
Дещо занімілі від заспаності руки потягнулися до лиця – чи не сниться це все? Перевірила: помацала, укусила губу, ущипнула за підборіддя. Ні, не спить. Олена нахилилася ближче до віддзеркалення. Кожна риса, кожна деталь зовнішності змінилася: зник акуратний і маленький, задерикувато кирпатий ніс – натомість витворилося щось гостреньке й тоненьке, у найкращих традиціях гейш; ніжне темно-русяве волосся стало жорстким і чорним, немов смола; лице поширшало; колишні великі очні вирізи виглядали вужчими, епікантус зробив їх характерними для азійського расового типу.
Попередній огляд показав, що від колишньої Олени лишилися тільки очі – такі ж глибоко зелені, тверезі, проникливі, з іскрою страждання, котра, неспішно тліючи, ховалася за райдужною оболонкою. А ще зостався шрам на щоці. Він був, либонь, дуже давнім – добряче заріс шкірою та зарубцювався. Хтозна, яку загадку він беріг у собі, однак Олена всім казала, що то від операції.
Думки про різноманітність шляхів, що відкривалися тепер перед Оленою, бурхливо виплескувалися зсередини душі, ніби лава з вулкану. З графікою, близької до реальності, поставало перед дівчиною майбутнє життя в Японії: дивний вид галюцинації захопив жіночі мізки, розм’якшені шоком і відкриттям нових стежин. Плани подальших дій розросталися з неймовірною швидкістю, дряпаючи верхівками Гір Мрій рожеве небо можливостей.
Сила дум непохитно збільшила гравітацію, раптово стало тяжко стояти. Олена присіла на краєчок ванни. Вируючі почуття засліплювали свідомість, звичайно ясну. Дівчина зібрала волю в кулак, підвелася та п’яною ходою вийшла з ванної, думаючи:
«Ні, сьогодні здавати матеріал я не піду.»

***

Олена жила в Японії вже майже місяць. Коли з організмом відбулися національні зміни, дівчина фактично зразу ж емігрувала до Країни Висхідного Сонця. Як не дивно, це виявилося доволі просто, сливе ніякої бюрократичної тяганини не знадобилось – вистачило того, що вона виглядала як японка та японською балакала (плюс невеличке прибріхування з її боку). Японська нація, як відомо, про своїх представників дбає.
Спершу Олена почувала себе дещо незручно. Проте невдовзі новоявлена японка дуже швидко адаптувалася до інших культурно-національних умов – певно, речовина Nактивно посприяла. Також недовго лишалася талановита дівчина без роботи – її взяли з руками та ногами до цілком популярної професійної студії манґи та аніме. Мрія ставала реальністю.
Хвиля ентузіазму та снаги насунулася на Олену, захопивши в коловорот бажаного щастя – дівчина нарешті отримувала радість від життя. Улюблена справа затопила порожнечу в душі, не даючи жодного шансу журбі та розпачеві, винищуючи й найменші натяки на чорноту духовну. Зневіра, відчай, екзистенційний сум – тепер не для Олени.
Дні борознили простір, сумирним потоком проливалася мистецька енергія. Перекотиполе здобутків вчепилося в ґрунт – і виростала прекрасна квітка, живлячи Олену дивовижним ароматом звершення. Хоча накот ентузіазму потроху проходив, уступаючи місце благосному штилеві, задоволеність новим життям не зникала. Тільки саму малість почала сумувати за Україною – але то таке, гадала Олена. Головне, що вона здобула мрію – і неважливо, українкою чи японкою.

***

Навкруги – Токіо. Пелюстки квітучої сакури довільно кружляли в повітрі, статурний ряд хмарочосів затуляв пів неба, повз блимали усміхнені монголоїдні обличчя. Утім поза цим перед Оленкою поставали образи живописного українського села, рідної природи, неначе перед собою бачила чисто вибілену хатинку – дім любого дідуся, до якого частенько навідувалася дитиною. Ніби справжня, з’явилася перед очима невеличка ялинка – дідусь посадив її надворі, аби щороку не вирубувати нове деревце на Різдво. А ось і сам він – кремезний чоловік похилого віку, сивий, зі смуглявою шкірою, і, як завжди, усміхнений, із добрими блакитними очима. Легка посмішка торкнула вуста дівчини: пригадалося вдаване дідусеве обурення – тим, що внучка задерикувато смика його за густу бороду, коли він садив її на руки та розповідав про своє нелегке життя – а очі його радісно посміхались.
Олена прямувала додому. Од станції метро йти було недалеко. Японську столицю поступово накривала сутінкова шаль Нікс. Незабаром Олена опинилася вдома: комфортна квартира, ультрасучасний затишок, модний інтер’єр, найпрогресивніша побутова техніка. Олена зайшла до ванної, умилася. Холодна вода дещо заспокоїла емоції, які з недавнього часу гнітили дівчину. Зазирнула в дзеркало – уже геть не чужим сприймалося японське обличчя, котре з колишнього життя принесло тільки шрам. Подумала: добре, що все так сталося, що щаслива випадковість наштовхнула на речовину N. Українське минуле забудеться, а, отже, лишать простори пам’яті всі неприємні моменти: у солодке забуття підуть спогади про нещасливе дитинство, неповноцінну родину, незаслужений біль невинної дівчинки. Підуть згадки, як од титанічного жаху забивалася в куточок, але й у найдальшому з них Оленку знаходили монстри світу цього – не сховатися діткам, аматорам життя, од знівечених доль професіоналів – дорослих.
 Зникне спогад і про те страшне, що давно не дає покою. Батько прийшов з роботи п’яний, блукав квартирою, чіплявся до домашніх. Усе цілком буденно. Маячня алкоголіка дуже важко піддавалася розшифруванню, проте головна думка вловлювалася – агресивно-жалісливі стогнання про власну нещасливість. Мати (прекрасна мати, яка ненавиділа цілий світ через те, що дешево продалася – вийшла заміж за коханням, але почуття вбив побут, стосунки конче швидко втратили магічну іскру, а її перспективний обранець скотився до алкоголізму) почала кричати на чоловіка: «Ах ти ж падло! Знову, тварюко, сліпи залив?!». Сварка з обзтиваннями та грубим вираженням невдоволення – звична справа для їхньої родини. Одначе цього вечора трапилося подія, що вибивалася з повсякденного життя. Батько, що до того сумирно ходив (видно, що стримувати себе коштувало йому немалих зусиль), якось напружився, завмер, наче гепард перед стрибком на газель. Мить – і чоловік почав наступати на дружину. Либонь, набридло терпіти знущання, крики, несхвальні відгуки – і навіть привите в дитинстві псевдо-шанобливе ставлення до жінки вже не втримувало його від фізичного насильства. Оленка із подивом дивилася на батька, який хоч і страждав на алкоголізм, одначе завжди лишався вкрай добродушним (особливо до доці) – тут же він перетворився на звіра, його тіло аж дихало люттю.
Мати зреагувала доволі холоднокровно – жодний м’яз лиця не ворухнувся, вона спокійно, не поспішаючи, відступала назад. Чоловік пер, ніби танк, але жінка не розгубилася – вона вже стояла напоготові на кухні: зустріла його качалкою по голові, рішуче, без найменшої тіні невпевненості. Сил не шкодувала – алкаш аж осів коло мийки, де в нього й прицілили. З голови буйним потоком полилася кров. Судячи з усього, пошкодження було чималеньке.
Маленькій Оленці стало шкода батька, тонкосльозе дитя розхвилювалося та підбігло до татка – пожаліти, подути на ранку. Подальші дії ніхто не очікував: п’яний ущент батько схопив ніж, що до того непримітно валявся на мийці, і з божевільним криком «Сука! Ненавиджу!» махнув незамінним кухонним знаряддям на дочку. Чи то погана координація рухів, чи то щаслива доля така – лезо лише чиркнуло Оленку по обличчю. Мабуть, в алкогольному угарі прийняв дочку за дружину. Гостре лезо майже повністю розпороло щоку, кров бігла, ніби навіжена гірська річка. У п’яних очах чоловіка прокинулося розуміння того, що він накоїв. Він почав ридати та навколішки линути до доці.
Дівчинка, похитнувшись, стала в ступорі - намацала язиком велику дірку на лівій щоці. У роті панував солонуватий присмак. Оленка провела рукою по рані, подивилась на долоню – щось червоне. Та це ж кров! Далі – чорнота з зеленим зірочками. Дівчинка знепритомніла.
Потім Олену забрала мати та першим ділом відправила до дідуся. Приходила звістка, що батько каявся, кинув пити. Утім вистачило його ненадовго – через місяць уже знов у гівно.
Так, буде пречудово, якщо Олена викреслить із пам’яті той прикрий інцидент із батьком та й узагалі спогади про сімейні стосунки. Але стоп! – зупинила себе дівчина – не тільки ж лихим представлялося минуле. Із прикрими спогадами кануть у Літу й найсвітліші епізоди життя, які нерозривно пов’язані з дідусем. Олена пам’ятала, мовби то було сьогодні, яке полегшення вона відчувала, вириваючись на канікулах із сіро-індустріальних пазурів міста до обійм живописного села, тієї єдиної віддушини, що дарувала дівчині спокій і радість, до оселі дідуся, куди душа завжди настирливо поверталася в пошуках розради. Боже, як же Оленка любила це місце – сховище від батьків, де вона вільно вибігала ген-ген у пшеничне поле, над яким височіло блакитне небо, і радісно ловила промені милостивого Сонця.
У тих мальовничих просторах мале дівча почувало себе вільною, вбезпеченою від татуся, що п’яними витівками попсував дитячу психіку, й істеричної матері, котра привила доньці безліч комплексів. Лише дідусь давав Оленці нагоду побути звичайною дитиною – безтурботною, допитливою, наївною. Тільки він заступався за внучку, надавав прихисток, захищав од кривдників (до найбільших із яких належали батьки). Дідусь же завжди вірив у внучку, напевно, саме завдяки йому Оленка обрала шлях художника – пам’яталося, як, розгледівши в дитині талант і прагнення, старий нашкріб з мізерної пенсії необхідну суму та купив їй фарбу, пензлі та мольберт…
Олена знову зазирнула в дзеркало: в очах, у яких нібито вже зник той давній світлячок страждання, затамована нереалізованість, знову загорілося маленьке багаття, трохи іншої природи. Несамохіть потекли сльози. Може то організм, увімкнувши досі невідомий механізм, намагався залити новоявлений вогонь? Хтозна. Зсередини з’їдала вибухова порожнеча, дівчина відчувала, наче втрачала щось дуже-дуже важливе.
Олену рвало на частини – той шматочок її, що пронесла з України, ніяк не хотів гинути, пручався до останнього. Душа нестямно гризла сама себе, намагаючись стишити збуджене протиріччя. Дівчина зловила себе на тому, що поступово з голови вивітрюється українська мова – а саме нею вона балакала з любим дідусем. Олена чинила спротив – пожадливо вихоплювала з пам’яті українські слова та фрази, особливо мудрі прислів’я, які так любив дідусь і котрими її часто повчав. Олену охоплювала істерика – нестямна, мов божевільна, вона бігала по квартирі, не в силах утихомирити власні почуття. У пориві відчаю дівчина вже криком намагалася затаврувати рідні слова в думках. Стіни, од яких віяло холодним комфортом, тиснули на дівчину, немов гігантські лещата.
Вибігла надвір. Усюди японці – зовсім не схожі на безпорадних депресивних українців – такі доброзичливі, щасливі, чемні, упевнені в собі, та все одно то чужі люде, їхні чесноти для дівчини видавалися брудом у порівнянні з вадами рідного народу. Японське повітря душило її прокурені легені. Олена затулила обличчя долонями. Розплакалася.  
Радість од нової іпостасі якось непомітно випарувалася, здобута мрія різко тьмяніла на тлі етнічного дисбалансу. З оченят лилися сльози, з ніздрів – соплі. Невже вже нічого не вдіяти? «Так,» – гірко відповідала сама собі Олена, згадуючи невеличке застереження в інструкції до вживання речовини N– написане дрібними літерами внизу: «зміни від препарату є безповоротними». Ех, моя люба Україно, тебе вже не повернути в моєму серці… Що? «Україна»? ウクライナ?そう、何を私?

ЕПІЛОГ

Дзвінок будильника. Відкрити одне око. Потім інше. Протерти обидва. Ох, як же Оленка ненавиділа вставати спозаранку. Але треба – сьогодні мусила здати проекти (підробляла дизайнером-фрілансером). З натугою змусивши себе підвестися з ліжка, дівчина смачно потягнулася. І в голові блимнула думка: Японія!
Дівчина стрімголов побігла до дзеркала. Зазирнула – лице на місці. Фууух… Отже, то лише страшний сон.
Проте щось було не так, морочила якась невловима деталь. Стоп! Жах накотився, як порив зимнього вітру, у скронях гучно запульсувала кров. Шрам же зник.

Серпень-грудень 2011 року
Миколаїв


***

Буду дуже вдячний за відгукистосовно оповідання. Не соромтеся - навіть короткий коментарможе виявитися дуже цінним.

Афоризми про письменників і письменництво

$
0
0
Не секрет, що я давно веду паблік з афоризмами відомих людей, намагаючись добирати до нього найкращі, на мою думку, вислови. Через мене пройшло дуже багато цитат, тому, гадаю, не буде зайвим час від часу ділитися цінним матеріалом у цій галузі - на блозі в тому числі.

Збірка афоризмів, яку подаю нижче, стосується однієї з найближчих мені тем - ці вислови про письменництво.

Комікс про письменника

***

"І читач творець, не тільки я, не тільки ми — письменники." Микола Хвильовий

***

"Абсолютно неможливо написати твір, який задовольнив би всіх читачів." Міґель де Сервантес Сааведра

***

"Той, хто не сподівається мати мільйон читачів, не повинен писати жодного рядка." Йоган Вольфґанґ Ґете

***

"Як би ви до цього не прийшли, незалежно від ваших переконань, література кидає вас у бій. Писати — отже, саме таким чином прагнути свободи. Відколи ви вирішили це робити, вимушено чи за власним бажанням, — ви ангажовані. Ангажований на що? — здивуєтеся ви. Відповідь проста: захищати свободу." Жан-Поль Сартр


***

"Якщо лікар скаже, що мені лишилося жити п'ять хвилин, я не рватиму на собі волосся. Я просто почну друкувати на машинці трохи швидше." Айзек Азімов


***


"Нема ніякого символізму. Море  це море. Старий  це старий. Хлопчик  це хлопчик. а риба  це риба. Акули всі рівні, немає акули гірше чи краще. Увесь символізм, про який розмірковують люди,  це лайно собаче. Те, що відбувається по той бік  це те, що ти бачиш, коли володієш певними знаннями." Ернест Гемінґвей

***


"Слово, що йде від серця, проникає в серце." Нізамі Гянджеві

***


"Якби я був цар, я б видав закон, що письменник, котрий використає слово, значення якого він не може пояснити, позбавляється права писати та отримує 100 ударів різок." Лев Миколайович Толстой

***

"У кожнім слові безодня простору." Микола Васильович Гоголь

***

"Я став літератором тому, що автор рідко зустрічається зі своїми клієнтами і не мусить пристойно одягатися." Бернард Шоу

***

"Письменник талановитий, якщо він уміє подати нове звичним, а звичне  новим." Семюел Джонсон

***

"Література  найшляхетніша з професій." Едґар Алан По

***

"Письменники вчаться лише тоді, коли вони одночасно вчать. Вони найкраще оволодівають знаннями, коли одночасно повідомляють їх іншим." Бертольд Брехт

***

"Найвеличніше вміння письменника — це вміння викреслювати." Федір Михайлович Достоєвський

***

"Головне, що має вміти письменник, — обертати ті почуття, котрі він переживає, на ті, котрі він хоче викликати." Альбер Камю

***

"Письменник, звісно, повинен заробляти, аби мати можливість існувати та писати, проте він у жодному разі не повинен існувати та писати для того, щоб заробляти." Карл Маркс

***

"Письменник — це людина, якій писати важче, ніж іншим." Томас Манн

***

"Письменник існує лише тоді, коли тверді його переконання." Оноре де Бальзак

***

"Кожен справжній письменник не повинен думати про критику, так само як солдат про шпиталь." Стендаль

***

"Кожен може написати тритомний роман. Усе, що для цього потрібно, — геть не знати ні життя, ні літератури." Оскар Вайлд

***

У будь-якому разі це все тільки суб'єктивні думки певних людей. А кожний мудрий вислів криє за собою очевидні речі, котрі ми вже знаємо. Авторитет відомих людей лише допомагає нагадувати та звертати увагу на природний хід речей. Авжеж  це вельми корисно - думаю, ніхто не заперечуватиме.

Може ви теж знаєте ще якісь цікаві афоризми на тему красного письменства? Не соромтесь, діліться в коментарях. Якщо щось вподобаю, то обов'язково додам до посту.
Viewing all 68 articles
Browse latest View live