Інтерв'ю з Артемом Бебиком для NikToday

Нещодавно нам видалася можливість поспілкуватися з вельми цікавою людиною, а точніше – зі справжнісіньким миколаївським поетом Артемом Бебиком. За чашкою кави Артем розповів про себе, про те, що його надихає та радує. Свої перші вірші Артем написав ще у дитинстві, він не соромився бути щирим та висловлювати почуття, письменництво стало невід’ємною частиною його життя, можливістю висловити те, що народжується у душі. Про що він нам розповів, дивіться далі.

Я народився в Миколаєві, у Корабельному районі, де й пройшло моє дитинство. Я давно вже живу в центрі, хоча гарт у мене лишився такий собі «октябрський» – гадаю, кожен миколаївець знає, що цей район досить особливий.

Та звісно що були, я думаю, як і в кожного юнака. Були ідеї пожити в іншому місті чисто з цікавості – або може навіть не в іншому місті, а в іншій державі. Особливо мене приваблюють азійські країни, наприклад, Таїланд чи Індія. Проте ідеї й досі лишаються ідеями, бо наразі, я гадаю, переїзд не є на часі, до того ж мені досить комфортно в Миколаєві.

Чесно кажучи, нічого такого особливого не траплялося, я просто рано навчився читати, і це мені дуже сподобалося. Що, гадаю, і вплинуло на подальші шляхи самовираження. Перший вірш я написав ще до школи – точно його не пам’ятаю, там щось було про конячку. Задекламував його батькам, вони похвалили. Так що, можна сказати, з самого дитинства почалася моя письменницька «кар’єра».

Закінчив 22 школу. Вдячний їй за те, що дуже добре навчила мене англійської, а, по-друге, класна керівничка привила любов до рідного краю. Після школи я вступив до педину (МДУ ім. В.О. Сухомлинського) на перекладача англійської та німецької мови, з якого випустився спеціалістом .

Я працюю, але, можна сказати, що працюю творчо, бо я заробляю на життя якраз тим, що пишу. Це, звісно, не вірші чи оповідання, реальність прагматичніша: я є копірайтером, складаю аналітичні та публіцистичні статті для блоґів.

Є такий миколаївський конкурс молодих літераторів Золота Арфа. Майже рік тому я посів у ньому друге місце в жанрі проза. Але це пусте: мені тоді найголовніше було, що нагородою був друк оповідання у збірнику.

Звісно, я пам’ятаю, коли я тільки починав серйозно задумуватись, щоб присвятити життя письменству, то в мене було дуже палке бажання надрукуватися у щоб мені не стало. В принципі, це сталося, я надрукував оповідання – і наразі в процесі інші публікації на папері. Але початковий запал вщух – зараз у мене дещо інше сприйняття друку на папері. Я вважаю, що головне доносити творчість до читача – і  не варто в цьому зациклюватися на паперовому форматі – цілком ефективно, часом навіть ефективніше, ніж через книжки, це можна робити й через Інтернет. До речі, ідея зближення Інтернету та літературиє провідною для мого особистого блоґу – мені здається, творчі люди, особливо літератори, недооцінюють ті неймовірні можливості інформаційного привілля, які ми маємо в наш час високих технологій. Утім, це не означає, що я відмовляюся від паперового формату: коли прийде час для публікації власної книги, то, я гадаю, доля сама приведе мене до цього.

Як я вже сказав, я викладаю творчість через Інтернет. Його чудовою рисою є те, що кожен має право вільно висловити свою думку. Тому критикують мене завжди. І це дуже добре – я неодмінно вдячний за відгуки, не поділяючи їх на позитивні чи негативні. Я лише намагаюся вичленити якісь корисні зернини з думок різних людей. Однак варто розрізняти критику та критиканство. Якщо людина просто виражає якісь емоції через особисті комплекси, то навряд чи це якось допоможе розвинутися в творчості. Але якщо хтось висловлює дійсно щось конструктивне, то, як на мене, обов’язково варто прислухатися.

Я не роблю собі кумирів, як написано у тій же Біблії. Але можу назвати кілька людей, які послужили та досі служать мені орієнтирами. З українських письменників таким був Хвильовий, який своєю неймовірною експресією просто вразив мене у певний час. Ще можу відзначити Підмогильного, а саме його роман «Місто», який я вважаю найвизначнішим в українській літературі . З поетів рідного краю люблю й шаную не дуже відомого футуриста Михайля Семенка. З літераторів світового масштабу я віддаю пальму першості Гессе, німецькому письменнику, лауреату Нобелівської премії з літератури. Також я дуже довгий час захоплювався фентезі, особливо шедеврами Толкіна, що, можливо, теж певним чином позначилося на моїй творчості. З поезії останнім часом мене дуже надихає японський майстер хокку Басьо. Я взагалі люблю східну поезію, хоча не оминаю увагою й західну, яка, наприклад, подарувала майстра верлібру Волта Вітмена, творчість якого зруйнувала догматичне сприйняття віршування на Заході. Якщо ж вийти за межі літератури, то хочеться відзначити таку постать – можливо, найвидатнішу з людей – як Ґаутама Будда.

От минулого літа поїхав автостопом до Криму з другом. Класна видалася мандрівка. Тоді вперше відвідав нудистський пляж та сповна насолодився свободою від цивілізації: спав на природі, їв на природі. Просто чудово. Щодо мандрівок за кордон, чесно кажучи, виїжджав тільки в Росію з родичами, і то - це було в отроцтві, у років 13. А от Україною вдалося помандрувати достатньо та відвідати різні цікаві міста. Декілька разів був у Києві, хоч не скажу, що він мені дуже подобається. Нещодавно відвідав Чернігів, проводив там літвечір. Навесні виступав також в Одесі. Ще, пам’ятаю, був такий період, коли видалася нагода пожити тиждень у Львові та тиждень у Тернополі. Гарний досвід, у мене навіть з’явилася ідея переїхати до Тернополя, бо місто дуже гарне та компактне. Мені взагалі подобаються невеличкі міста, за що я люблю наш Миколаїв, а той же надсуєтливий Київ – не дуже.

Останнім часом дуже захопився йогою. Також час від часу пробую різні медитативні практики: це допомагає розкритися як в особистісному плані, так і в творчості. А що добре для творчості, то й добре для людей, бо вся вона – для них.